Франц Кафка - Твори - оповідання, романи, листи, щоденники

Ґреґор дні і ночі майже не спав. Часом він покладав собі, тільки-но ще раз відчиняться двері, знову взяти всі турботи про сім’ю на себе, в його пам’яті зринали по довгій перерві шеф і повірений, конторники й учні, і такий невторопний двірник, два-три приятелі з інших фірм, покоївка з одного готелю у провінції, любий скороминущий спогад, касирка з крамниці головних уборів, до якої він залицявся, але надто несміливо, і яку хотів сватати, — всі вони поставали перед його очима упереміж із чужими або забутими вже людьми, але, замість допомоги йому і його родині, всі були якісь неприступні, і Ґреґор радів, коли вони зникали. Та потім він знову втрачав бажання піклуватися про сім’ю, його охоплювала лють за поганий догляд, і він, хоч сам не знав, чого б хотів попоїсти, снував плани, як би залізти до комори і взяти те, що йому все ж таки належить, хай навіть він і не голодний. Тепер уже сестра не розмірковувала, що б Ґреґорові найбільше посмакувало, а вранці і вдень, коли бігла на роботу, ногою швидко заштовхувала до його кімнати будь-яку їжу, а ввечері, байдуже, чи він ту їжу тільки покуштував, чи — таке тепер траплялося найчастіше — навіть не торкався до неї, вимітала одним помахом мітли геть. Прибирала вона кімнату тепер завжди ввечері і робила цю роботу так швидко, що далі нікуди. На стінах утворилися брудні смуги, подекуди зібралися цілі клубки куряви і сміття. Спочатку Ґреґор, коли заходила сестра, ставав на те місце, де було найбільше бруду, щоб таким чином якось дорікнути їй. Та, мабуть, якби він стояв там і тижнями, сестрі було б байдуже; вона бачила сміття не гірше за Ґреґора, але й не думала його замітати. А проте сестра із цілком новою для неї вразливістю — останнім часом уся родина стала ображатися на кожну дрібницю — пильно стежила, щоб ніхто, крім неї, не прибирав у Ґреґора. Якось мати надумала прибрати у Ґреґоровій кімнаті як слід і добре вимила її, зуживши не одне відро води, — щоправда, від надмірної вологи Ґреґорові теж було погано, і він нерухомо лежав, слабий і засмучений, на канапі, — та це їй так не минулося. Бо тільки-но сестра ввечері помітила зміну в Ґреґоровій кімнаті, як, смертельно ображена, влетіла до вітальні і, хоч мати благала її заспокоїтися, зайшлася плачем. Батьки спочатку вражено й безпорадно дивилися на неї — батько навіть з ляку схопився з крісла, — потім зчинився гармидер: батько обертався ліворуч і дорікав матері, що та втручається в сестрине діло, потім обертався праворуч і, навпаки, кричав на сестру, що вона ніколи більше не буде прибирати в Ґреґоровій кімнаті; мати тим часом намагалася затягнути батька, який аж не тямився від хвилювання, до спальні; сестра, хлипаючи, стукала по столу кулачками, а Ґреґор сичав з люті, що нікому не спаде на думку зачинити двері, щоб він не бачив і не чув цієї веремії.

Але навіть якщо сестрі, стомленій роботою в крамниці, і набридло дбати про Ґреґора, як колись, то все ж не конче було саме матері заміняти її і не конче так занехаювати кімнату Ґреґора. Бо в домі була ще й робітниця. Ця стара вдова, що на її кощаві плечі за довге життя лягав, мабуть, ще й не такий клопіт, не відчувала до Ґреґора ніякої огиди. Вона не була надто цікава, проте якось випадково відчинила двері до Ґреґорової кімнати і, склавши руки на животі, довго дивилася па нього. А він розгублено метушився по кімнаті, хоч за ним ніхто й не ганявся. Відтоді вона завжди вранці і ввечері відхиляла на хвильку двері й заглядала до Ґреґора. Спочатку вона прикликувала його ближче словами, що їх, певно, вважала за ласкаві, як-от: «Ходи, ходи, кузько!» або «Ти глянь на цю кузьку!». На таке звернення Ґреґор не відповідав, а стояв на місці, ніби й не чув її слів. Хай би краще батьки звеліли цій старій прибирати вранці в його кімнаті, замість отак зазирати без діла й бентежити його! Якось рано-вранці — у шибки періщив дощ, певне, ознака того, що настає весна, — коли робітниця знову почала кликати його, Ґреґор так розізлився, що рушив на неї, ніби хотів напасти, щоправда, повільно й кволо. Проте робітниця, замість злякатися, схопила стільця, який стояв біля дверей, і підняла вгору, роззявивши рота: видно було, що вона стулить його аж тоді, як торохне Ґреґора стільцем по спині.

— Що, далі боїшся? — мовила вона, коли Ґреґор повернувся назад, і спокійно поставила стільця на місце.

Ґреґор уже майже нічого не їв. Тільки як випадково натикався на приготовану йому їжу, то, для забавки, брав шматок до рота, тримав його годинами і здебільшого потім випльовував. Спочатку Ґреґорові здавалося, що йому не хочеться їсти через те, що доводиться жити в такій голій, брудній кімнаті, але якраз із зміною в кімнаті він дуже швидко змирився. В сім’ї взяли собі за звичку всі непотрібні речі заносити до Ґреґорової кімнати, а таких речей тепер було багато, бо батьки винайняли одну кімнату трьом пожильцям. Ті поважні панове — всі три вони мали широкі бороди, Ґреґор якось підгледів у шпарку від ключа, — вимагали, щоб усюди було дуже охайно, не тільки в їхній кімнаті, а й у цілій квартирі, коли вже вони мають тут мешкати, і особливо в кухні. А надто не любили вони непотрібних або заяложених речей. До того ж майже все, що їм треба, пожильці привезли з собою. Тому багато зайвих речей, які не можна було продати, але яких батьки й не хотіли викинути, помандрувало до Ґреґорової кімнати. Навіть ящик на попіл і ящик на покидьки з кухні. Все, що тепер не було потрібне, робітниця, яка завжди поспішала, швиденько несла просто до нього; на щастя, Ґреґор здебільшого бачив саму тільки річ та руку, що її шпурляла. Може, робітниця гадала, коли матиме час і нагоду, забрати назад ті речі або всі разом викинути, але насправді вони б так і лежали, коли б Ґреґор не перекидав їх, бо ж йому треба було десь лазити, а в кімнаті вже майже не було вільного місця; але йому ставало дедалі цікавіше повзати по них, хоч після таких мандрів він, смертельно стомлений і сумний, годинами лежав зовсім нерухомо.