Франц Кафка - Твори - оповідання, романи, листи, щоденники

Здесь есть возможность читать онлайн «Франц Кафка - Твори - оповідання, романи, листи, щоденники» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2012, ISBN: 2012, Издательство: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, Жанр: Классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Твори: оповідання, романи, листи, щоденники: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Твори: оповідання, романи, листи, щоденники»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У книзі вибраних творів Франца Кафки — одного з найвидатніших німецькомовних письменників XX століття, австрійського чиновника, єврейського страдника і громадянина Чехії — подано оповідання з усіх прижиттєвих та посмертних видань, романи «Процес», «Америка» (уривок), «Замок» (уривок), а також його листи і щоденники.
Це найповніше видання творів Кафки українською мовою.
*  *  *
Франц Кафка
(3.07.1883—3.06.1924)
Австрія (Австро-Угорщина)
Франц Кафка

Твори: оповідання, романи, листи, щоденники — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Твори: оповідання, романи, листи, щоденники», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Я не заздрю якійсь окремій подружній парі, я заздрю лише всім подружнім парам, і навіть коли я заздрю тільки одній парі, то заздрю, власне, загалом подружньому щастю в його безмежному розмаїтті; щастя окремої подружньої пари, навіть у найсприятливішому випадку, довело б мене, мабуть, до розпачу.

Я не вірю, що є люди, внутрішній стан яких нагадує мій, і все ж таких людей я можу собі уявити, але щоб навколо їхньої голови, як навколо моєї, весь час кружляв невидимий ворон — цього я не можу собі навіть уявити.

Вражає це моє методичне самознищення протягом багатьох років, воно нагадувало прорив греблі, що назрівав поволі, як цілком спланована акція. Дух, що цього домігся, тепер може святкувати перемогу; чому ж він не хоче, щоб святкував і я? Та, мабуть, він іще не довів свого заміру до кінця й через те не може думати ні про що інше.

19 жовтня . Суть дороги через пустелю. Людина, сама собі народний ватажок, простує цією дорогою, осягаючи рештками (більшого годі собі уявити) свідомості те, що діється. Ціле життя вона відчуває десь неподалік Ханаан, у те, що цю землю вона побачить аж перед смертю, їй не хочеться вірити. Ця остання надія може мати лише один сенс — показати, яку недосконалу мить становить людське життя, недосконалу тому, що цей вид життя, навіть якби він тривав вічно, врешті виявиться не чим іншим, як миттю. Мойсей не дійшов до Ханаана не через те, що його життя було надто коротке, а через те, що воно було людське. Ця кінцівка Мойсеєвого п’ятикнижжя нагадує завершальну сцену з «Education sentimentale» [59] «Виховання почуттів» (фр.) — роман Г. Флобера. .

Тому, хто не годен упоратися з життям за життя, одна рука потрібна для того, щоб трохи відвертати породжений власною долею відчай — це йому вдається дуже погано, — а другою рукою він може записувати те, що бачить під руїнами, позаяк бачить він не так і більше, ніж решта людей, адже він мертвий за життя й усе ж таки той, хто пережив смерть. Якщо тільки для боротьби з відчаєм йому потрібні не обидві руки й не більше всього, ніж він має.

21 жовтня . Він не міг ступити до будинку, бо чув голос, що промовляв до нього: «Зачекай, поки я поведу тебе сам!» Отож він і далі лежав у поросі перед будинком, хоча не лишалося вже, либонь, жодної надії (як сказала б Capa).

Все це фантазія — сім’я, контора, друзі, вулиця; і дружина — теж фантазія, дальша чи ближча; а ближча правда лише в тому, що ти впираєшся головою в стіну камери, де нема ні вікон, ні дверей.

22 жовтня . Знавець, фахівець, чоловік, що знає свою справу; щоправда, ці знання нікому не можна передати, але, на щастя, вони нікому, здається, й не потрібні.

25 жовтня . …Батько з матір’ю грали в карти; я сидів поруч сам, зовсім чужий; батько сказав, щоб я пограв з ними чи бодай подивився; я знайшов якусь відмовку. Що означала ця відмовка, до якої я вдавався з дитинства багато разів? Запрошення відкривали мені шлях до суспільства, певною мірою до світського життя, із справою, що її вимагали від мене як від учасника, я впорався б якщо й не добре, то стерпно, гра, можливо, навіть не дуже й наганяла б на мене нудьгу, — й усе ж таки я відмовився. Якщо судити з цього, то я не маю рації, коли скаржуся, що життєвий потік ніколи мене не підхоплював, ніколи я не міг відірватися від Праги, ніколи мене не привчали до спорту, якого-небудь ремесла чи чогось такого, — я б, мабуть, щоразу відхиляв пропозицію, так само, як запрошення пограти в карти. Доступне було тільки безглузде — вивчення юриспруденції, контора, згодом додавалися й інші безглузді речі, як-от: робота в садку, столярство й таке інше; ці додаткові речі нагадували вчинки чоловіка, який випихає за двері нещасного жебрака, а тоді сам із собою грається в благодійника, перекладаючи милостиню зі своєї правої руки в ліву…

29 жовтня . Одного з останніх вечорів я таки взяв участь у грі, записуючи для матері її очки. Та взаємини не потеплішали, а якщо познака такого потепління й була, то її заступила втома, нудьга, розчарування з приводу змарнованого часу. І так було б завжди. Пограниччя між самотністю й спілкуванням я перетинав украй зрідка, в ньому я влаштувався навіть надійніше, ніж у самій самотності. Якою жвавою, якою чудовою місциною був проти цього Робінзонів острів!

7 листопада . Неминучий обов’язок удаватися до самоспостереження: якщо за мною хто-небудь спостерігає, я, певна річ, маю спостерігати за собою також, а якщо за мною не спостерігає ніхто, я маю спостерігати за собою ще уважніше.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Твори: оповідання, романи, листи, щоденники»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Твори: оповідання, романи, листи, щоденники» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Твори: оповідання, романи, листи, щоденники»

Обсуждение, отзывы о книге «Твори: оповідання, романи, листи, щоденники» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x