Франц Кафка - Твори - оповідання, романи, листи, щоденники

27 серпня . Висновок після двох жахливих днів і ночей: подякуй своїм чиновницьким вадам — слабкості, ощадності, нерішучості, розважливості, завбачливості й т. ін. за те, що не відіслав Ф. листівку. Можливо, ти б і не відмовився від написаного, я припускаю, що це можливо. І який був би наслідок? Вчинок, злет? Ні. Такий вчинок ти вже один раз здійснив, але краще нічого не стало. Не намагайся цього пояснити; звичайно, ти можеш пояснити все минуле, адже на майбутнє ти навіть не зважуєшся, поки його спершу не поясниш. А саме це й неможливо. Те, що називають почуттям відповідальності і як таке мало б заслуговувати на всіляку повагу, — кінець кінцем чиновницький дух, хлоп’яцтво, зламана батьком воля. Працюй над тим, що в тобі є кращого, воно в тебе просто під рукою. Це означає, отже, що не треба себе жаліти (та ще й коштом тієї ж таки Ф., людини, яку ти кохаєш), адже жаліти неможливо, позірне бажання жаліти сьогодні майже завело тебе в безвихідь. Ти жалієш себе не лише тоді, коли йдеться про Ф., одруження, дітей, відповідальність і т. ін., а й тоді, коли йдеться про службу, на якій ти виснеш, про нікудишнє помешкання, в якому ти застряг. Усе. Годі про це. Не можна себе жаліти, не можна розрахувати все наперед. Ти нічого не знаєш про себе й про те, що для тебе краще. Сьогодні вночі, наприклад, коштом твого мозку й серця в тобі боролися два цілком рівноцінні й рівносильні аргументи, і кожен на свій лад непростий, а це означає, що розрахувати все неможливо. Що ж лишається роботи? Не опускатися вже до того, щоб ставати бойовищем, де незалежно від тебе триває битва, а ти не відчуваєш нічого, крім ударів страшних воїнів. Отож зберися на силі. Виправляйся, втікай від чиновницького духу, спробуй зрозуміти, хто ти, замість розраховувати, ким маєш стати. А найближча мета, безперечно, — стати солдатом. Годі тобі так безглуздо помилятися й порівнювати себе, скажімо, з Флобером, К’єркеґором, Ґрільпарцером. Це просто хлоп’яцтво. Як ланки в ланцюгу розрахунків такі приклади, певна річ, можуть знадобитись, або, скоріше, вони непридатні разом з усіма розрахунками, але якщо брати їх окремо, по одному для порівняння, то вони непридатні вже від самого початку. Флобер і К’єркегор дуже добре знали, як стоїть справа з ними, вони мали тверду волю й не розраховували, а діяли. А в тебе самі розрахунки й розрахунки, чотири роки жахливих припливів і відпливів. Порівняння з Ґрільпарцером, може, й до місця, але ж Ґрільпарцера ти за гідного наслідування не вважаєш, — нещасливий приклад, якому нащадки мають дякувати, адже він страждав задля них.

15 вересня . [53] На період до цього запису припадають перший лікарський висновок про те, що Ф. Кафка хворий на сухоти, його рішення перервати заручини з Феліцією Бауер, відпустка на службі й переїзд на село до сестри Отли. Ти маєш можливість — якщо така можливість є взагалі — почати спочатку. Не проґав її. Якщо хочеш узятися серйозно, доведеться вихлюпнути із себе весь бруд, цього не уникнути. Тільки не викачайся в ньому. Якщо рана в легенях, як ти стверджуєш, — це лише символ, символ рани, запалення якої має ім’я Ф., а глибина має ім’я Виправдання, якщо це так, то й лікарські поради (світло, повітря, сонце, спокій) — символ. Ухопися ж за цей символ.

Яка прекрасна мить, майстерне облямування, здичавілий сад. Ти виходиш із будинку, огинаєш його, і садовою алеєю назустріч тобі лине богиня щастя.

Величне видіння, володар імперії.

Сільський майдан під владою ночі. Мудрість маленьких. Засилля тварин. Жінки. Корови, що так природно перетинають майдан. Моя канапа над землею.

18 вересня . Все пошматувати.

19 вересня . …Рана болить не так через те, що глибока й велика, як через те, що задавнена. Коли таку рану відкривають знов і знов, уже вкотре ріжуть місце, яке оперували вже хтозна й скільки разів, — оце жахливо…

Ніколи не міг збагнути того, що майже кожен, хто вміє писати, може матеріалізувати в болю біль, як ото я, наприклад, можу в нещасті, навіть з іще гарячою від нещастя головою, сісти й кому-небудь написати: я нещасливий. Атож, я можу зробити навіть більше й, удаючись до різноманітних викрутасів — залежно від хисту, якому нібито нема ніякого діла до нещастя, — фантазувати на цю тему просто, чи ускладнено, чи з цілим букетом асоціацій. І це зовсім не брехня й не тамує болю, це просто милостивий надлишок сили тієї миті, коли біль таки вочевидь виснажив до самого дна всю силу моєї душі, яку він гризе. То що ж то за надлишок?