Кожен мій добрий стан не має часу й права виявити себе в усій повноті; кожен поганий стан, навпаки, має і того, й того більше, ніж удосталь. Тепер я, як можу вирахувати за щоденником, страждаю через такий стан від дев’ятого числа. Учора знов ліг у постіль із розпаленілою головою й уже радів, що поганий час позаду, й уже потерпав, що погано спатиму. Але це минуло, спав я досить добре, а от не сплю — погано.
19 грудня . …Сьогодні за сніданком я випадково завів розмову з матір’ю про дітей та одруження, я сказав лише кілька слів, але вперше виразно збагнув, яке хибне й по-дитячому наївне в неї уявлення про мене. Мати вважає мене здоровим молодиком, який трохи страждає через те, що забрав собі в голову, нібито він — хворий. Усі ці фантазії, мовляв, із часом зникнуть самі, а коли одружишся й народиш дітей, то від фантазій і сліду не зостанеться. Тоді й інтерес до літератури спаде до такої міри, яка, мабуть, і потрібна освіченій людині. А інтерес до моєї професії, чи до фабрики, чи ще до чого-небудь, що саме трапиться під руку, розвинеться до природної, нічим не обмеженої міри. Отож нема ані найменшої підстави впадати в тривалий і геть незбагненний розпач щодо мого майбутнього; привід для тимчасового, але також не надто глибокого розпачу з’явиться тоді, коли мені знову видасться, нібито я зіпсував собі шлунок, або коли я, позаяк багато пишу, не зможу спати. Можливостей зарадити собі — тисячі. Найвірогідніша з них — я раптом закохуюся в дівчину й не бажаю від неї відступитись. Ось тоді я й зрозумію, що мені бажали добра й що перепон мені не чинитимуть. Та якщо я не одружуся, як мій мадридський дядько, — теж не велика біда, бо з моєю головою я вже якось та влаштуюсь.
23 грудня . Субота. Коли батько, спостерігаючи мій спосіб життя, що веде в чужий усім родичам і знайомим бік, висловлює побоювання, нібито з мене вийде ще один дядько Рудольф [25] Рудольф Льови — зведений брат матері Ф. Кафки, також лишився неодружений, у родині його мали за дивака.
, тобто блазень у новій молодій сім’ї, блазень, трохи змінений відповідно до потреб нинішнього часу, то від тієї хвилини я відчуваю, як у матері, що з року в рік чимдалі менше протестує проти такої думки, нагромаджується й міцніє все, що промовляє за мене й проти дядька Рудольфа і клином входить поміж уявлень про нас двох.
Позавчора — на фабриці, ввечері — в Макса, де художник Новак саме показував літографічні портрети Макса. Я перед ними розгубився й не міг сказати ні «так», ні «ні». Макс висловив кілька думок, які вже встиг сформувати, і моя думка закрутилася навколо них, проте без успіху. Кінець кінцем я призвичаївся до окремих аркушів, принаймні позбувся збентеження, властивого недосвідченому оку, й завважив, що на одному портреті підборіддя округле, обличчя стиснуте, тулуб немовби в кольчузі, але вигляд у нього швидше такий, неначе під звичайним костюмом на ньому величезна фрачна сорочка. У відповідь на це художник висунув кілька заперечень, втямити які мені не пощастило ні з першої, ні з другої спроби, проте він послабив їхню вагу вже тим, що висловив їх саме нам, людям, котрі мололи чистісінькі дурниці, тоді як його заперечення були внутрішньо доказові. Він стверджував, що відчуте й навіть усвідомлене завдання художника — переносити того, з кого малюють портрет, у власну художню форму.
Щоб цього досягти, він спочатку зробив кольоровий ескіз портрета; ескіз також лежав перед нами, і в його темних барвах справді прозирала надто гостра, суха схожість (цю надзвичайно велику схожість я здатний визнати й тепер); Макс назвав цей портрет найкращим, позаяк він був там не просто схожий — очі й губи на портреті мали шляхетні риси, належною мірою підкреслені темними барвами. Ніхто з тих, кого питали, цього не заперечував. За цим ескізом художник потім працював удома над літографіями й, удосконалюючи їх одну по одній, прагнув усе далі й далі відходити від натури, не лише не завдаючи шкоди, однак, власній художній формі, а й штрих за штрихом наближаючись до неї. Так, вушна раковина втратила природні вигини й чітко пророблені краї, обернувшись на напівкругле заглиблене завихрення довкола невеличкого темного отвору. Максове кістляве підборіддя, що починається вже біля вух, втратило прості обриси, і, хоч яким неминучим це здається, відхід від правди колишньої дав глядачеві надто мало правди нової. Чуб передано впевненими, чіткими штрихами, він лишився людським чубом, хоч художник це й заперечував.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу