Франц Кафка - Твори - оповідання, романи, листи, щоденники

8 грудня . П’ятниця. Довго не писав, однак цього разу все ж таки почасти від задоволення, позаяк сам завершив перший розділ «Ріхарда і Самуеля» [22] Назва роману, що його Ф. Кафка і М. Брод мали намір писати разом, але так і не написали. й особливо вдалим вважаю початок опису сну в купе. Ба більше, гадаю, в мені відбувається щось дуже схоже на оте шілерівське перетворення афекта на характер. Хоч як упирається все моє нутро, а я мушу це записати…

Максові не сподобались останні частини, які я написав, насамперед через те, що вони, на його думку, не пасують цілого, та, можливо, він їх і самих собою вважає поганими. Це дуже схоже на правду, позаяк він уже застерігав мене писати такі довгі місця, вважаючи, що вони справляють враження чогось желеподібного…

Навіть якщо не брати до уваги решти перепон (фізичний стан, батька й матір, вдачу), я знаходжу вельми непогане виправдання тому, що, попри все, не обмежуюся літературою, керуючись правилом: доки не створю досить великої речі, яка цілком мене задовольнятиме, я ні на що особисто для себе не зважусь. Це, звичайно, незаперечно…

13 грудня . …«Боброве хутро» [23] Сатирична п'єса Ґергардта Гауптмана. . Нерівна п’єса, яка без злетів іде на спад. Фальшиві сцени з управителем. М’яка гра актриси Леман із театру Лессінґа. Коли нахиляється, затискає спідницю між коліньми. Задумливий погляд простолюдки. Здіймає догори обидві долоньки, складає їх одну на одну ліворуч від обличчя, щоб доброхіть послабити силу голосу, який або бреше, або присягає. Безпорадна, груба гра решти акторів. Безцеремонність коміка, що відступає від тексту (дістає шаблю, переплутує капелюхи). Моя холодна відраза. Пішов додому, та, ще сидячи там, із подивом думав про те, як же багато людей за вечір беруть на себе стільки хвилювань (на сцені кричать, обкрадають одне одного, набридають, справляють пересуди, зневажають) і що в цій п’єсі, якщо дивитись її, примруживши очі, так багато нерозбірливих людських голосів і вигуків. Гарні дівчата. В однієї гладеньке личко, чистенька шкіра, щоки повненькі, високо викладені коси, і на тлі цього лиску — самотні, трохи припухлі очі. Гарні місця в п’єсі, де Вольфен виявляється злодійкою і воднораз щирою подругою розумного, прогресивного й демократичного чоловіка. Якийсь там Верхан як глядач мав почути, власне, підтвердження своїх поглядів. Сумний паралелізм чотирьох дій. У першій крадуть, у другій судять, те саме й у третій та четвертій діях…

Коли після тривалої перерви знов починаю писати, то немовби висмоктую слова з порожнечі. Дістану одне — тільки його й маю, і вся робота починається спочатку.

16 грудня . Неділя, дванадцята дня. Ранок згаяв марно — спав і читав газети. Острах писати рецензію для празької «Таґеблат». Такий острах перед тим, як сісти писати, щоразу виражається в тому, що я принагідно, не сідаючи до письмового столу, придумую вступні фрази до статті, а вони відразу виявляються непридатними, сухими, розсипаються задовго до кінцівки, і їхні уламки стирчать уже немовби з невтішного майбутнього…

Нема сумніву, я вже ніколи не зможу використати неділю краще, ніж будній день, позаяк вона особливим своїм розпорядком ламає всі мої звички, і мені додатково потрібен вільний час, щоб хоч трохи пристосуватися до цього особливого дня…

18 грудня . Позавчора «Гіпподамія» [24] П'єса чеського поета і драматурга Ярослава Врхліцького (1853—1912). . Жалюгідна п’єска. Блукання в грецькій міфології без будь-якого сенсу й причини. Замітка Квапіла в театральній програмці, який між рядків висловлює очевидну думку, що червоною лінією проходить крізь усю виставу: добра режисура (тут вона, однак, не що інше, як наслідування Райнгардта) з нікудишнього твору здатна зробити велике театральне видовище. Сумним може здатися все це чехові, який бодай трохи щось бачив. Намісник, який у перерві крізь відчинені двері своєї ложі ковтав повітря з коридора. Викликана тінь мертвої Аксіохи, що швидко зникає, бо її, недавно померлу, в цьому світі знов надто гостро поймають колишні людські страждання.

Я непунктуальний, бо не відчуваю болю очікування. Я чекаю, як віл. Коли я починаю бодай невиразно усвідомлювати мету нинішнього свого існування, я, людина слабка, стаю таким марнославним, що заради цієї колись поставленої мети радо все терплю. Чого б лишень я не зробив, якби був закоханий! Скільки разів я чекав багато років тому під альтанами на Рінґу, поки повз мене пройде М., навіть коли вона була зі своїм коханим. Я не приходив у призначений час на зустрічі — почасти через недбалість, почасти через те, що не знав, що таке біль очікування, але почасти й задля того, щоб ускладнити собі нові непевні пошуки тих, із ким домовлявся, тобто щоб воднораз дістати змогу довго й непевно очікувати. Уже з того, що хлопчиком я відчував глибокий нервовий страх перед очікуванням, можна зробити висновок: я був призначений для чогось кращого і водночас, однак, передчував своє майбутнє.