Франц Кафка - Твори - оповідання, романи, листи, щоденники

Раз за довгий вечір одні двері трохи відчинилися, а раз другі і швидко зачинилися знову; хтось, мабуть, хотів увійти, але передумав. Ґреґор ліг біля самих дверей до вітальні й поклав собі якось заманити нерішучого гостя або хоч узнати, хто то був: та чекав він марно, двері більше не відчинялися. Вранці, коли вони були замкнені, всі добивалися до нього, а тепер, коли Ґреґор одімкнув одні двері, а решту, мабуть, відімкнено, як він спав, — тепер ніхто сюди й носа не показував і ключі стриміли вже назовні.

Аж пізно вночі світло у вітальні погасло, і Ґреґор переконався, що батьки та сестра й досі сиділи в ній, бо добре чув, як вони всі троє навшпиньки виходили звідти. Тепер до ранку годі було чекати якихось відвідин, тож Ґреґор мав досить часу, щоб спокійно обміркувати, як йому жити далі. Але висока, не заставлена меблями кімната, в якій він мусив лежати лігма на підлозі, лякала його — Ґреґор сам не знав, чому, бо прожив у ній уже п’ять років, — і він напівсвідомо, але все ж трохи соромлячись, поспішив залізти під канапу. Там, хоч йому трохи й давило на спину і не можна було підвести голови, Ґреґор відразу відчув себе дуже зручно і тільки пошкодував, що його тіло надто широке і не може все вміститися під канапою.

Там Ґреґор і пролежав цілу ніч. Він або дрімав, раз по раз прокидаючись з голоду, а то сушив собі голову гіркими думками, або плекав невиразні надії, що всі вели до одного висновку: треба терпінням і якнайбільшим тактом зменшити ті прикрості, що їх він мимоволі завдає сім’ї в своєму теперішньому становищі.

Уже вдосвіта Ґреґорові випала нагода перевірити слушність своїх висновків. Двері з передпокою відчинилися і до кімнати зайшла сестра, вже майже цілком убрана. Вона уважно оглянулась, але не зразу вгледіла Ґреґора. Та коли помітила його під канапою — о Боже, повинен же він десь лежати, не міг же він знятися й вилетіти, — то так злякалася, що не втрималась і хряснула дверима. Але, ніби покутуючи свою нерозважність, відразу ж одчинила їх знову і навшпиньки зайшла до кімнати, як заходять до чужого або до тяжкого хворого. Ґреґор висунув голову до самого краю канапи і пильно стежив за сестрою. Чи помітить вона, що молоко не торкане, і не тому, що Ґреґор не голодний, і чи принесе іншої їжі, яка б йому більше смакувала? Якщо вона сама не зробить цього, то Ґреґор краще помре з голоду, аніж їй нагадає, хоч його так і тягло чимдуж вилізти з-під канапи, кинутися сестрі до ніг і попросити попоїсти чогось доброго. Проте сестра відразу з подивом зауважила, що миска повна, лише трохи молока розхлюпано на підлозі, і не гаючись забрала миску, щоправда, не голими руками, а з ганчіркою.

Страшенно зацікавлений, Ґреґор думав і так і сяк, яку ж він дістане заміну. Та хоч скільки б він думав, то не здогадався б, що сестра зробить через своє добре серце. Вона принесла, щоб узнати його смак, всього на вибір і розіклала на старій газеті. Тут були напівзогнила городина, кістки з вечері, вимащені у загуслій білій підливі, кілька родзинок і мигдалевих горіхів, сир, що його Ґреґор два дні тому відмовився їсти, сухар, шматок хліба з маслом, ще шматок хліба з маслом, посипаний сіллю. Крім того, вона поставила біля газети миску, мабуть, раз і назавжди призначену для Ґреґора, і налила в неї води. І з делікатності — сестра ж бо знала, що Ґреґор при ній не буде їсти, — швидко вийшла з кімнати і навіть повернула ключа в замку, щоб він знав, що може робити, що хоче. У Ґреґора тільки лапки замиготіли, так швидко він побіг до їжі. До того ж його рана, мабуть, цілком загоїлася, бо ніщо йому не заважало, і Ґреґор, дивуючись, згадав, як понад місяць тому легенько врізав собі пальця ножем і як той палець ще й позавчора болів йому. «Може, я став не такий чутливий?» — подумав він і жадібно накинувся на сир, який його вабив понад усе. Ґреґорові аж очі сльозилися від задоволення: він швидко поїв одне за одним сир, городину й підливу, зате свіжі страви йому зовсім не смакували, він навіть те, що їв, односив трохи вбік, щоб не чути їхнього запаху. Ґреґор уже давно наївся і тільки ліниво лежав ще на тому самому місці, як сестра, наче щоб дати знак йому ховатися, повільно обернула ключа в дверях. Він одразу ж, хоч уже майже дрімав, кинувся назад під канапу. Проте насилу висидів там навіть ті кілька хвилин, поки сестра була в кімнаті, бо так потовщав після багатого сніданку, що ледве дихав там. Задихаючись, Ґреґор дивився виряченими очима, як сестра, ні про що не здогадуючись, змела не тільки те, що він недоїв, а й те, до чого він навіть не торкався, наче якийсь непотріб, швидко скидала все у помийницю, накрила дерев’яною накривкою і винесла геть. Не встигла вона вийти, як Ґреґор уже виліз з-під канапи, потягаючись і відсапуючись.