Франц Кафка - Твори - оповідання, романи, листи, щоденники

Так діставав тепер Ґреґор їжу щодня: перший раз уранці, коли батьки й служниця ще спали, другий — коли вони всі разом кінчали обідати; батьки тоді знову лягали відпочивати, а служницю сестра відсилала з яким-небудь дорученням. Звичайно, батьки не бажали, щоб Ґреґор помер з голоду, але, мабуть, докладніші розмови про ту годівлю були для них нестерпною мукою, тож, либонь, сестра хотіла якомога менше завдавати їм страждань, бо вони вже й так мали їх удосталь.

Як того першого ранку вони виправдались, відсилаючи назад лікаря й слюсаря, Ґреґор так і не взнав. Через те, що тоді його ніхто не зрозумів, тепер батьки і навіть сестра гадали, що він їх теж не може зрозуміти, тож сестра, коли заходила до його кімнати, завжди мовчала, часом тільки зітхала або казала: «О Господи!» Лише згодом, як вона трохи звикла до всього, — про те, щоб вона колись зовсім звикла, звичайно, не могло бути й мови, — Ґреґор часом ловив її зауваження, приязне чи таке, що його можна було вважати за приязне. «Сьогодні йому смакувало», — казала сестра, коли Ґреґор з’їдав геть усе; коли ж було навпаки — а таке траплялося дедалі частіше, — вона майже сумно зауважувала: «Знову все залишилося».

Та хоч Ґреґор безпосередньо з уст родичів і не міг узнати ніяких новин, зате багато чого довідувався з їхніх розмов у вітальні або передпокої. Як тільки він чув у якійсь кімнаті голоси, то відразу ж біг до дверей і припадав до них усім тілом. Не було жодної розмови, особливо спочатку, щоб у ній хоч як-небудь, бодай тихенько, та не згадали Ґреґора. Два дні поспіль, сідаючи їсти, батьки та сестра починали радитись, як тепер триматися. Та й між сніданком та обідом говорилося про те саме, бо в хаті менше, ніж двоє, ніколи не було; мабуть, кожне боялося залишитись дома саме, а йти всім і кидати квартиру напризволяще вони теж нізащо не хотіли. Куховарка також першого ж дня — не знати, що саме їй було відомо про їхню пригоду, — навколішки почала просити матір негайно відпустити її, а коли за чверть години прощалася, то дякувала із слізьми на очах за звільнення як за найбільшу ласку, їй у цьому домі вчинену, і врочисто заприсягалася, хоч її того ніхто не просив, нікому анічогісінько не розказувати.

Тепер сестрі разом з матір’ю доводилося й куховарити; щоправда, це був не великий клопіт, бо ніхто майже нічого не їв. Ґреґор щоразу чув, як вони марно припрошували одне одного до їжі, і завжди була та сама відповідь: «Дякую, з мене досить» абощо. Нічого вони, мабуть, і не пили. Часто сестра питала в батька, чи не хоче він пива, і радо зголошувалася піти по нього сама. Батькову мовчанку вона сприймала як вагання і додавала, що можна послати й двірничку, але батько тоді казав своє рішуче «ні», і про пиво більше не заходило мови.

Уже в перші дні батько розповів матері, а також сестрі, скільки в них є грошей і які їхні сподіванки на майбутнє. Говорячи, він часом підходив до столу й витягав з маленького сейфика, що тільки й лишився в нього після великого банкрутства п’ять років тому, то якусь квитанцію, то реєстраційну книгу. Чути було, як він відмикав складний замок і, взявши з сейфа, що треба, замикав знову. Ця батькова розповідь уперше, відколи Ґреґор став в’язнем у своїй кімнаті, завдала йому хоч якоїсь втіхи. Він раніше вважав, що після банкрутства в батька нічого не залишилося, принаймні батько йому нічого не казав — щоправда, Ґреґор і не питався. Ґреґора тоді турбувало одне — зробити все, щоб сім'я якнайшвидше забула про нещастя, яке довело її до цілковитої безнадії. Тоді Ґреґор з особливим запалом почав працювати і майже за одну ніч з дрібного конторника зробився комівояжером, що, звичайно, мав цілком інші заробітки; наслідки його праці швидко виявилися у тих грошах, які він удома поклав на стіл перед здивованими й щасливими батьками. То була чудова пора, і вона вже ніколи не повторилася, принаймні у всьому своєму чарі, хоч Ґреґор і пізніше заробляв стільки грошей, що був спроможний утримати, та й утримував, усю родину. І родина, і Ґреґор звикли до того: родина вдячно брала гроші, Ґреґор радо віддавав їх, але якогось особливого тепла більше не відчувалося. Тільки сестра залишилася ще близькою Ґреґорові, і він потай планував собі наступного року, хоч скільки б це коштувало і хоч де б ті кошти довелося брати, послати сестру до консерваторії, бо вона дуже любила музику, не те, що Ґреґор, і гарно грала на скрипці. Коли Ґреґор навідувався із своїх мандрівок додому, то часто згадував у розмовах з сестрою консерваторію, але завжди тільки як чудову мрію, про здійснення якої годі й думати. Батькам не подобалися навіть ці невинні згадки, проте Ґреґор дуже добре все обміркував і поклав собі на Святвечір урочисто оголосити свій намір.