Ярослава Дегтяренко - Між двох орлів

– Твій чоловік користувався млином на певних умовах, – в’їдливо заперечив Климко. – А коли він помер, царство йому небесне, то ти мала повернути млин до скарбу військового, бо особисто тобі його не давали! Є чимало інших достойних людей, які теж служать Війську!

– Але мій Василь поклав життя за Військо! – вигукнула жінка. – А я з дітьми залишилася без жодних засобів до існування! І я маю право користуватися цим млином як удова козака! Після смерті Василя ніхто ніколи не заперечував, щоб я користувалася цим млином. Екзактор 13 13 Посадова особа, яка збирала податки. отримував від мене платню за оренду та податки і теж нічого не говорив. А ось ти, – звернулася вона до Соломки, – вже давно вимагаєш від мене продати тобі млин. І тебе досі не зупиняло, що я володію ним незаконно! Але коли я навідріз відмовилася, то ти на мене скаржитися побіг! Чи ти будеш це заперечувати? – гнівно запитала Марія Климка, але той не відповів, зробивши пісне обличчя. Тоді вона почала скаржитися Пушкареві: – Пане полковнику, він давно мені життя отруює та погрожує в мене млин відібрати. А тепер він з допомогою твого ж писаря скаргу на мене склав! Він же суд затіяв, щоб млин в мене відібрати! Пане, мій чоловік не пошкодував свого життя, тож невже тепер ніхто не пожаліє його удову та трьох сиріт, прирікши нас на жебракування? Цей млин – єдине, з чого ми всі живемо. Тож прошу тебе, пане, зглянься! – благала Марічка і дивилася на Мартина так жалібно, що в того защеміло серце.

Пушкар стомлено потер лоба та скроні.

– Чим ти можеш довести, що сумлінно сплачувала податки? – запитав він.

– У мене є розписки, – сухо відповіла Марічка, подаючи купку папірців.

Мартин почав переглядати ці розписки, але навіть не вчитувався – він знав, що жінка не стала б брехати.

– А чим ти можеш довести, що Соломка давно вимагав від тебе продати йому млин? – запитав Пушкар.

– Я можу це підтвердити, – подав голос Демко. – У кінці травня він приходив і вимагав продати йому млин, а потім почав погрожувати та принижувати маму, і я мусив вигнати його з двору.

– Один свідок – не свідок! Треба двох! – одразу ж озвався Климко. – І, крім того, хлопець сам зацікавлений у цій справі – він же син вдови Гориченкової!

– Є в тебе ще свідки, пані? – запитав полковник.

– Є. Мій підсусідок Омелько, який служив ще моєму покійному чоловікові… – почала говорити жінка.

– Ні, він не годиться у свідки, – одразу ж заперечив Соломка. – Його самого в чорних книгах 14 14 Чорні книги – окремі книги, у яких реєструвалися лише скарги та судові вироки у справах про крадіжку. У судах Гетьманщини чорними книгами називалася всі книги кримінальних справ. записано за бійку. А свідок має бути людиною з незаплямованою репутацією!

Пушкар метнув гнівний погляд на Клима. Але той не злякався, лише мило усміхнувся Мартинові, склавши губки бантиком, мовляв, а що я можу зробити, якщо воно все так і є?!

– Нехай принесуть ґродську книгу, – наказав Мартин.

– А хіба пан полковник не пам’ятає змісту свого ж універсалу? – вельми необережно запитав Климко.

Густі та сиві брови Пушкаря гнівно зсунулися, і він гримнув:

– Не мудруй мені тут і не вказуй, що я маю пам’ятати, а що ні! Я сам знаю, що мені треба робити!

Коли принесли книгу, Пушкар перечитав запис про злощасний млинок, а потім відклав її й знову почав терти очі та скроні. «Я мушу вчинити за законом! – думав він. – Господи! І чому вона раніше не випросила його собі в оренду?» Зітхнувши, він промовив:

– Опівдні я проголошу присуд. Ідіть!

Марічка нахмурилася, круто розвернулася та швидко вийшла із зали. Демко поспішив за нею. Соломка догідливо розкланявся перед суддями та шмигнув у двері.

Марія вилетіла з будівлі та зупинилася на ґанку. Було спекотно, і все живе втекло з широкого плацу перед ратушею. Лише Олеся та Левко, чекаючи на матір, сиділи в затінку від будівлі в товаристві Надії, вихованки полковника Пушкаря. «І що вона тут робить? Втім, яке мені до неї діло?! – подумала Марічка, байдуже ковзнувши поглядом по дівчині. – Господи, хоча б він не відібрав у мене млин! Боже, зглянься якщо не на мене грішну, то на моїх дітей! Матінко Богородице, заступись!» Жінка так нервувала, що не помітила, як засяяли очі Надійки, коли з’явився Демко. А той, побачивши її, аж загорівся.

– Мамо, а що ти зараз збираєшся робити? – вкрадливо запитав Демко.

– Куму відвідаю.

– А можна ми з Олесею та Левком прогуляємося містом? – ще більш вкрадливо запитав хлопець.