Володимир Сюсюра - Вибрані твори в двох томах. Том 2

БІБЛІОТЕКА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Володимир Миколайович СОСЮРА (1898-1965)

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

ВИБРАНІ ТВОРИ В ДВОХ ТОМАХ

ТОМ

2

ПОЕМИ

РОМАН

КИЇВ НАУКОВА ДУМКА 2000

ББК 84.4УКР6 С 66

Серію засновано 1982 р.

До тому ввійшли поеми, що не друкувалися за життя поета, та автобіографічний роман “Третя Рота”.

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ

М. Г. Жулинський (голова),

В. Г. Дончик (заступник голови),

О. В. Мишанич (заступник голови),

С. А. Гальченко (секретар),_

М. П. Бондар, Т. І. Гундорова, Ф. П. Погребенник], В. Л. Смілянська, І. Р. Алєксєєнко, А. Я. Бельдій

Упорядкування, післямова та примітки С. А. ГАЛЬЧЕНКА

Науковий редактор В. Г. ДОНЧИК

Редакція філології, художньої літератури та словників

Редактор Н. М. Максименко

4702640206 - 032

С-21-2001

2000

ISBN 966-00-0619-5 © С. А. Гальченко, упорядкування,

ISBN 966-00-0621-7 (т. 2) післямова, примітки, 2000

ПОЕМИ

МАХНО( Уривки)

І

Село живе чи тільки сниться?.. Чи, може, не дає заснуть?..

Бо кожний вечір юні лиця кудись порубаних везуть...

Це ким розкидано патрони, сліди чиїх чобіт, колін?.. Одні рубаються за трони, а другим — волі і землі?!

А другим ніч у драну хату, зорю з засмажених долонь... “Ага!..” Таким єдина плата — через плече клинка огонь... Гуляє вітер в Гуляй-Полі... Там сонця золоте вино.

Усім одрізав хліба й волі веселий батько наш Махно. Лежать голічерва вагони, а дні — як самогонний дим... Це ж ви залляли самогоном Комуни макові сліди,

це ж ви хотіли на тачанці шляхи залізні перетять, аби одним — прокльони й пранці,

а вам — сметаною життя?!

Сьогодні свайба у Степана, дочку він заміж оддає.

Сидить, розпатланий і п’яний, і по столу рукою б’є.

— У мене коні, як огоні, ярновки повні закроми, — на чорта нам

здались червоні, в комуні жить не хочем ми! Співає бубон тонко й лунко виключно для веселих дам.

А за столом од поцілунків розчервонілась молода...

А за столом...

ремні хрестами... Крізь цигарковий дим-туман блестить таємними очами, немов турецький ятаган, блестить холодними очами... Сказать?.. Ну, ясно. Це ж... Махно. В лице янтарними очами — лице не голене давно.

— Я не люблю тебе, Тетяно, але подобаєшся ти

за вид закоханий і п’яний, за стан віддано-молодий. Вчителював колись погано, лиш дітвору одну любив.

Так наливай мені, Тетяно, за наше гасло: “Ріж і бий!”

А в вікна діти заглядають, молодики, молодики...

Уже ніхто не прочитає у клясі вам: “Та гей, бики!..”

Бо кляси дві биками стали, на крицю — криця... Хто — кого?

А вітер хилиться житами, співає: “За огонь — огонь...”

Вчителював колись погано, лиш дітвору одну любив?!

Так хай же ллє йому Тетяна за чорне гасло: “Ріж і бий!”

А ми тривожними рядами оточим прокляте село, щоб те, що всі віки над нами, в крові руїною лягло...

А молодий, такий слинявий, курча в порівнянні з Махном. Нехай бутилками халяви, нехай вуста, немов вино.

“Ей, гірко! Гірко!” — гості — п’яно. Ой, молодий, ти ловиш ґав.

Невже ж оце твою Тетяну Махно при всіх поцілував?!

Невже ж тебе —

по скроні чулій... Лежить, не встане молодий. Йому застрягла в оці куля, і од крові густої — дим...

Ех!.. Вилітали коні! Коні!

За затуманене село...

Обличчя сонні та не сонні, а сонце золоте жало

встромило в спину отаману і гладить куртку шкіряну...

З ним рядом

молода, Тетяна, — у даль ясну і неясну.

III

Уже не лускають насіння баби на призьбі, на дубках...

Тільки вгорі спокійно й синьо... Тільки вгорі незнаний жах... Шумлять і клени, і тополі...

Лиш не шумить

один перон...

Лежить зарубаний за волю... Лежить зарубаний за трон...

А ти?.. Не волі і не трону?! Сьогодні — з нами, завтра — ні?! Скажи, чому ти не червоний? Кому? Кому твої огні? г.

А вітер — відповідь: нікому!

А вітер — відповідь: на всіх! Немає для людей закону, немає для людей межі. Шумлять і клени, і тополі...

Лиш не шумить один перон... Лежить зарубаний за волю... Лежить зарубаний за трон...

1924

т. Гончаренкові І. “1 на сторожі коло вас поставлю слово ”.