Володимир Сюсюра - Вибрані твори в двох томах. Том 2

Т. Г. Шевченко

Здоров, мій друже сміхотун, Співець колгоспівських комун, Степів розкішних в сяйві ранку І тих стежок повз верб і нив,

Що ними й я колись ходив.

Такі ж у тебе сірі очі,

Як у Шевченка, друже мій,

І лоб упертий і крутий,

А в серці гнів до всіх клекоче,

Хто у житті — неначе гній,

Хто звик чужим трудом жиріти, — Й любов незмірена до тих,

Хто без труда не може жити Й живе од мозку й рук своїх.

До наших днів, до правди правд, Хто чесно йшов і хто не мав Зерна неправди за собою.

...Люби народ, служи йому, —

І слава прийде осіянна,

А все гниле піде у тьму.

Усі бездари, що обсіли Смачний літфондівський пиріг, Хто лиш в уяві має крила,

А сам блукає без доріг У хащах шкурництва й холуйства. Я знаю, любий друг, таких:

Уста їх повні алілуйства,

А в серці вітер, холод, сніг.

У них девіз: хапай уміло,

Своя сорочка ближче к тілу.

Візьми, наприклад, Городського — Вже двадцять років пише він,

Але таланту ніякого:

Бляшаний і порожній дзвін, Безглузді образи. До гроба В його душі один іней:

“Преодолей отпор сугроба, Ступени все преодолей...”

Да! Ти — сугроб! Такий ти зроду,

А ми — віків ясний дозор,

Здолаєм дружно всі ми “сходи”

І переборем твій “отпор”.

Твої ж думки — як мавпи танок, Одне безглуздя і туман:

“Шла демонстрация, шел ранок, Ломая по пути бурьян”.

Та ще й до того графоман.

А ходить в геніях! Облудно.

Жере з Літфонду скільки літ. Колись він звав мене прилюдно: “Літературний паразіт”.

Нещасна курка! Вам не знати Залитих зорями висот!

Чи паразит я, шашіль клята,

Давно сказав про це народ.

За ваші ж віршики — кімнати Високі й сонячні у вас.

Ви живете в них без печалі,

Жрете і слухаєте джаз.

А Гарцман? Гарцман у підвалі З двома дітьми і без штиблет,

Хоч він справжнісінький поет, Поет, як кажуть, то від Бога, — Куди там Феферу до нього!..

А Тардов? Той ганя футбол В своїм “дворці”, в п’яти кімнатах, їх троє там. О Феб, Еол!

“Футбол я буду там ганяти”, —

Так він сказав, коли на сміх Його насмілились спитати,

Що він робитиме в своїх П’яти розкішних кімнатах.

....................За ці слова,

За вчинки всі його жорстокі,

За те, що ходить важним кроком (Де гордий дуб, а де трава?),

Що ворогам на дудку грав, —

Йому б я ордена не дав.

Коли ж отримав нагороду,

Хай носить з честю. Вище спів, Навік присвячений народу,

Що в серці ще не стуманів...

Та горе — Тардов безнадійний,

Бо він з породи повзунів.

А Талалайка — балалайка,

Що на плечах у нього гайка Стирчить на місці голови!..

Його не раз стрічали ви З портфелем, повним договорів,

З вогнем халтурницьким у зорі...

У нього друзі, — що за жуть! — Червінців кури не клюють.

Я не один несу дозор,

Нас хори хорів... Ми без гільдій. Сумує марно Хаїм Гільдій,

І спекулянт, і фантазьор!

Завжди не в міру язикатий,

На слабих дужий. Мухомор!

Не треба партії брехати!

Якби ти правду всю сказав, — Не йшов би ти за валом лав,

Що звирували даль пред нами, Як морем Чорним, прапорами, Віків пронизуючи гать...

О краю-раю, раю-краю!

Тобі я, Хайме, от що раю:

Працюй і перестань брехать.

А Ле Іван! Іване Ле,

З тобою зле й без тебе зле,

Але душа до тебе лине,

Як у Комуни вічні дні, —

Немов пожар в очах мені Роман великий “Україна”.

Хай вороги вели на торг Твої думки, твої пориви, —

Ти все здолав, і ти щасливий (Тільки віддай Літфонду борг 1 1 60 000 крб., що позичав на дачу. ).

Щоб задавать одвикли тон Полянкер, Пріцкер і Смульсон.

Щоб дір не гризла скрізь, як мишка, Японоокая Малишка,

Не задавалось щоб уже Корнійчукове протеже...

Де — шовк, де — ворон, де — голубка, Вузенькі очі, хижі зубки,

Сирени спів, гадючки свист, —

Ходяча заздрість, кар’єрист!

...На горе всім синам Ваала Проб’єм до щастя ми вікно,

Щоб сонце й нам проміння слало,

Як шле усім його воно Над морем жита і метала.

...Ех, Анатолію Шияне,

Чудесний труженик пера,

Для тебе свято ще настане,

Як і для всіх, кому пора.

Дитина, жінка. Бідний мій!

Ще й рецидив від менінгіту!

Та ти, як вибух динаміту,

Не зрадиш нам в останній бій.

І хмари чорною габою... Встають палаци у вогні,

І Шпак на грізному коні Жене непотріб недобиту...

В Союзі в нас уже незмінно,

А вколо сонце, щастя сад... Куди ж це дивиться Тичина,

Орденоносний депутат? “Подайте бідним через кладку!” Але ж чоло таке ясне...

Йому усіх цих неполадків Не видно, мабуть, крізь пенсне. Для чого ви такий манерний І рафінований украй?