Володимир Сюсюра - Вибрані твори в двох томах. Том 2

“Хто ти така? Вернись, вернись!” — душа у Каїна ридала...

Хотів злетіти він у небо, але упав... і так розбивсь, що одхворав він днів чимало...

І от на хмар сумні овали

він мовчки й сумно задививсь...

Авель

Про що ти думаєш, о брате?

К а ї н

Дивись!.. Це знов вона, крилата!

І ніжно вийшла із кущів прекрасна діва... Неба шати немов розсунулись... І спів полинув з нього, й зір із снів упав на Авеля, й крилато він весь од щастя затремтів...

Він шепотів лиш: “Мамо, тату!.. Вона така, як і у сні: жадана, рідна і крилата, що часто снилася мені...”

Вона

0 Авель, Авелю, тобою давно живе душа моя, завжди не знаючи спокою!..

1 от, з любов’ю неземною до тебе прилетіла я.

А хто цей чорний? Жовті очі... Його душа темніша ночі, як думи демонів в аду...

Каїн

Я — брат його.

Вона

Іди!

Каїн

Іду.

І Каїн зник, мов тінь журлива... Вони лишилися удвох.

В очах її — проміння злива, немов із них дивився Бог...

Авель

Нащо ти Каїна прогнала?

Вона

Він заважав з очей твоїх кохання пити. Втрьох — це гріх. В його душі якась тривога, летить униз він, а не ввись...

І так поглянула на нього, що душі їх в одну злились...

Скажи, як звать тебе, кохана?

О, не спускай додолу вій!

Вона

Мене!? Марія, мій жаданий! Багато в небі нас, Марій...

Авель

І всі однакові?

Марія

Ні, любий!

На всіх не схожа кожна з нас.

І знов серця їх, наче губи, в тиші зливалися не раз, як сині ріки, ясні зорі, в єднанні, жданому давно... Як світ, широкі і прозорі вони робилися — одно.

Авель

Ви розмовляєте очима?

Марія

Так, мій коханий!

Авель

А любов?..

Марія

Очима теж.

Авель

А в жилах — кров? 29

Марія

Ні, сонця спів... Я вся — з проміння...

Авель Я хочу буть таким, як ти...

Марія Це швидко буде.

Авель

Люба, мила!

Й хотів обнять її... Вона ж над ним знялась і полетіла, і в небі зникла, як міраж...

Замовкли десь надземні звуки, лиш даль одгонила луну...

А він стояв, простерши руки в залиту сяйвом вишину...

І от, завила каменюка, так туго й гостро з-за дерев, мов рикнув хрипко грізний лев... Удар глухий, упали руки (о плач, душе, сльозами муз!..), і камінь, гострий, наче мука, у череп Авелеві вгруз...

І він упав лицем у трави (невже у нім і я живу?!.), а з голови фонтан кривавий так туго вдарив у траву...

І Авель вийшов з тої крові, неначе той, але й не той... Кудись пливли хмарки багрові, і він злетів над ними...

Ой!..

Як сяйно скрізь!.. У мене крила?!. Чому ж їх четверо?!.

Марія

Це я.

Авель

Це ти, Маріє?

Марія

Я, мій милий!

Авель

І ти моя?

Марія Навік твоя!

Кущі розсунулись... Десь труби прощально грали в вишині...

І Каїн нахиливсь над трупом в залитій кров’ю тишині...

Каїн Я вбив його!..

А даль громами, у блиску молній, наче гнів, уже гула, мов над віками розкрились неба горні брами, — і голос Бога загримів.

Бог

Так. Ти убив!.. Хоч тут, зі мною у сонмах він, мов щастя птах,

на тебе дивиться з журбою й за тебе молиться... О жах!

Кров брата на твоїх руках...

Моє прокляття над тобою, як меч, сіятиме в віках!..

Ніде не знатимеш спокою, ні в ночі тьмі, ні в сяйві дня, ти, чорне демонське щеня!..

Й замовкнув Бог. Немов розп’яті, думки у Каїна були...

Громи прощально одгули.

І лиш хмарки кудись крилаті, як сонми янголів, пливли, немов конвалії і рожі, і всі... на Авеля похожі...

Каїн

Я вбив його!.. Прости, о Боже, мене за рук раптовий гнів!..

Та докір душу не тривожить — бо я його з любові вбив.

Я чув усе...

За деревами я бачив все, немов із сна...

Хотів він бути, як вона, не міг обнять її руками.

О брате мій! Вона ж — твій Рай, свою кохану не руками, а вже промінням обнімай.

А я піду, рябий і косий, такий кошлатий, як і ті, що теж, як я, не мають носа, що в них над носом дірки дві.

(Нахиляючись над травою.)

Дитина!? Ні... Була дитина, а зараз... підліток... Росте?!.

І, як у брата, очі сині, й волосся ніжне, золоте...

{Гладить голову підлітка, що лежить в траві, і щось світиться.)

А де ж той мрець? Дивись!

Немає?!

А де ж той підліток?..

Юнак?!

Дивись, він рота розтуляє...

І от крізь губ багряний мак слова почулись.

Юнак

Що це? Де я?..

Каїн

Живий!

А я ж тебе убив?!.

А в хмарах сонячних алея, і полилось проміння слів.

Авель

Це — наш синок.

Марія

Щоб не тривожив ти душу й серця не терзав, на батька вбитого похожий для того він, о Каїн, став, щоб знаком вічного докору в очах у тебе він стояв.

Каїн

Так будьте ж прокляті! Не знаю і знать я вас не хочу, ні!