Ярослава Дегтяренко - Між двох орлів

Сюжет роману є якомога повною реконструкцією історичних подій 1657—1658 років (від початку гетьманування Івана Виговського до укладення ним Гадяцької угоди) із суворим дотриманням хронології та історичної правдивості.

Однак при аналізі історичних фактів виникла низка запитань, на які я не знайшла чітких відповідей. Втім, як і більшість авторитетних науковців. Що спонукало запорожців скаржитися на гетьмана московському царю? Чому зміст скарги низовиків відповідав інтересам Московії? Які причини змусили Барабаша та Пушкаря підняти повстання проти Виговського? Чому вони шукали підтримки в царя? Чому цар так пильно стежив за перебігом цього конфлікту? На ці питання нині складно дати відповідь, бо ці події детально описані лише в московських історичних документах. Українських оригіналів збереглося дуже мало, решта – або чернетки, або неякісні копії.

На сторінках роману я спробувала викласти свої припущення щодо вищезазначених питань. І сподіваюся, що кожен читач теж замислиться над ними.

Іван Виговський задумливо дивився у вікно, розчахнуте в ніч, крізь яке линули чарівні пахощі літа з виразними нотками гіркуватої від пилу спеки, духмяного сіна та солодких ранніх яблук. Нічка була тиха, осяяна лише зорями. Невдовзі розжевріє світанок, відродиться сонце, подарувавши людям новий день, і хтось в цьому світі народиться, а хтось помре. Іван зітхнув. Його душу гнітили одночасно і жаль, і гіркота, змагаючись із бажанням забути, викреслити ці почуття зі своєї свідомості та жити далі – його ж життя триває. Причиною такої різнобарвності почуттів генерального писаря Війська Запорозького була смерть гетьмана Богдана Хмельницького.

Дивні стосунки пов’язували покійного гетьмана та генерального писаря – вони відмінно доповнювали один одного. Богдан був палкий та категоричний, Іван – м’який та гнучкий, що було на руку обом. І тепер Іванові було гірко усвідомлювати: Богдана більше немає. Він відчував величезну порожнечу в душі та шукав у собі сили її заповнити. «Згасло сонце, яке осяяло Україну», – хмуро подумав Виговський та озирнувся. При світлі свічок на нього вичікувально дивилися ніжинський полковник Григорій Гуляни́цький, генеральний суддя Самійло Богданович-Зарудний, позаду них з темряви виступало лице брата Данила, а далі в темряві губились обличчя інших, прихильних до Виговського козацьких старшин.

– Ти забув, як влітку 1 1 Після укладення у 1656 р. між Московією та Річчю Посполитою Віленського перемир’я Хмельницький створив так звану Раднотську коаліцію між Україною, Швецією та Трансільванією, метою якої був поділ Речі Посполитої. У 1657 р. відбувся похід союзників у Польщу, який закінчився провалом. Козацько-трансільванська армія під тиском польського війська відступила в Україну. Богдан Хмельницький відправив їй на допомогу військо, яке очолив його син Юрій. Раднотська коаліція не влаштовувала Московію, бо, за умовами Віленського перемир’я, поляки мали б обрати Олексія Михайловича своїм наступним королем. Крім того, цар прагнув провести в Україні низку реформ, які б фактично знищили її незалежність. Для з’ясування участі в коаліції України цар відправив посла Івана Желябужського, який, опинившись в армії Юрія і помітивши невдоволення простих козаків своїми більш заможними товаришами, почав вести агітацію за обмеження влади гетьмана на користь царя. Зокрема наголошував, що цей похід здійснюється без царського наказу. У результаті обурене військо Юрія розійшлося. ( Тут і далі прим. авт. ) козаки вчинили Юрасеві рóкош? 2 2 Рóкош (пол. rokosz – «бунт, повстання») – офіційне право польської шляхти на повстання проти короля для захисту своїх прав і свобод, закріплене на законодавчому рівні. – жорстко запитав Гуляницький. – І ти розумієш, що бувалі козаки не схочуть коритися хлопчині, який ще й шаблі не нюхав! Ти мусиш стати гетьманом, – з особливою інтонацією наголосив він, – а не опікуном при ньому!

– Тільки тобі відомі всі таємниці небіжчика Богдана, всі його таємні плани та думки, – м’яко додав Зарудний, – тому тільки ти годишся в гетьмани.

Виговський промовчав і відвернувся від своїх приятелів, задумливо ковзнувши поглядом у ніч.

Насправді Івана шкребло невдоволення, певна образа і цілком логічна гординя – чому покійний Хмель прагнув спадковості гетьманської влади, зламавши споконвічні козацькі звичаї? Невже він не розумів: його юний син – не найкраща кандидатура в гетьмани?! Славне ім’я батька не змусить козаків коритися Юрасеві.