Ярослава Дегтяренко - Між двох орлів

Марічка зітхнула – для неї головне, щоб діти були живі-здорові. Тому вона не бажала визнавати, що син має рацію. Її охопило передчуття біди, тому вона суворо промовила:

– Я забороняю тобі. Чуєш? Вертайся до Пушкаря і нікуди не рипайся!

– Я вже виріс, мамо, і не у твоїй владі мені щось заборонити, – холодно та гордовито промовив Демко і пішов у дім, щоб зібрати деякі речі в дорогу.

– Омельку! – заволала Марічка на весь двір.

Омелько не озвався – як на зло, саме сьогодні він вирушив у місто в особистих справах, тобто до шинку. А в таких випадках він затримувався там до ранку. Тому коли Демко вийшов з хати, нещасна мати ледь не навколішки падала, благаючи його залишитися. До неї приєдналися Олеся і Левко, який вибіг на цей ґвалт. Але Дем’ян незворушно схопився на коня, попросив матір щось збрехати Пушкареві у виправдання його відсутності та поїхав геть.

– Господи! Та будь вони всі прокляті з їхніми зазіханнями на цю кляту булаву! – вигукнула Марічка, плачучи.

– Не треба так, мамо, – сумно промовила Олеся. – Демкова правда – треба бути вірним своєму гетьману. Покійний тато вчинив би так само. Ходімо в хату. Матусю, не плач так гірко! Не треба! Ось побачиш – Демко скоро повернеться, і ніхто ні про що не дізнається! А завтра ми з Левком підемо до полковника і щось набрешемо йому. А що робити?! Бог нам пробачить цю брехню.

І Олеся, замкнувши ворота, повела зажурену мати в хату.

На ранок Марічка трохи заспокоїлася й сама пішла до Пушкаря, щоб пояснити відсутність сина.

Про зникнення Демка Пушкар вже знав – інші джури донесли йому, що хлопець не ночував у курені. І його кінь теж зник. Старий досвідчений козак дотримувався суворої дисципліни і в полку, і у власному курінчику, тому таке самовільне зникнення джури викликало неабиякий гнів. І коли перед Мартином постала Марічка, то він досхочу вилив на неї докори щодо нехлюйства Демка.

– Я все розумію, пане, але пробач Демка – він просто не мав змоги тебе попередити. Я просила його приїхати, тому що прийшла звістка від мого далекого родича, що він хворий і бажає бачити когось із нас, бо ми йому єдина рідня. Ось тому я й просила Демка терміново поїхати до нього, щоб він… – І замовкла, бо Пушкар кинув на неї лютий погляд.

Мартин пригадав, що додому він приїхав надвечір і ніхто з полтавців не приходив у його двір. Так коли ж Марія могла просити сина приїхати до неї, якщо Демко повернувся разом з ним і весь вчорашній вечір бив байдики та вештався обійстям?! Хай це правда, але чому ж тоді хлопець нічого не переказав йому через товаришів? Ці обставини ясно вказували, що жінка нахабно бреше. Однак Пушкар не поспішав із висновками, а в присутності Марії опитав свою челядь та джур, і жоден з них не підтвердив, що вчора хтось приходив до Демка.

Слухаючи ці пояснення, бідна Марічка усвідомила, що попалася, – занадто невдало вона продумала свою брехню! А Пушкар мовчав, бо ці події вклалися у ланцюжок вкрай неприємних фактів. «Цього вилупка приставили за мною шпигувати! Дійсно, його мамонька дуже легко отримала універсал, коли не кожен значний козак так вшановується. А тут жалюгідній удові одразу подарували млин! І Виговський особисто просив мене взяти його до себе. Та й Яненко, який твердо підтримує Виговського, запрошував його вечеряти. Немає сумнівів – ця гнида вчора підслухала і побігла доносити! Господи! Та що ж це таке на світі коїться? А скільки ще ось таких шпигунів навколо мене, як цей сучий син?» – в люті думав Мартин, второпавши, що над його довбешкою нависла в кращому випадку опала, а в гіршому – смерть.

І що тепер робити? Мартин вже знав, що. Дорогоцінний час упущено, і йому не наздогнати Демка. Але лишалися інші свідки. Він підвівся і повільно рушив до Марії. Їй стало моторошно, і вона почала потроху відступати до дверей. Але Пушкар різко вдарив її по обличчю, поціливши у підборіддя. Від цього удару одразу ж закрутилася голова, а біль затьмарив здатність міркувати, і Марічка впала додолу. Мартин швидко дістав кинджал та, відрізавши кінець намітки Марічки, заткнув цією ганчіркою їй рота, а потім швидко зв’язав руки за спиною.

– Ось так буде краще, Маріє. Ти що, вважала себе найрозумнішою? Твій вилупок зрадив мене! Чи не так? Тепер посидиш у мене доти, доки не повернеться твій синочок. А він неодмінно повернеться і муситиме бути більш відвертим зі мною. Особливо коли побачить тебе, а заразом своїх сестру та брата у в’язниці! – з ненавистю промовив Пушкар.

Марічка сіпнулася, замугикала, намагаючись виплюнути кляп, проте марно. Пушкар замкнув її у кімнаті, прагнучи дотриматися таємниці. По-перше, таке діяння могло викликати обурення у полтавських обивателів і довелося б пояснювати, за що він ув’язнив удову Гориченкову. А це не входило у його плани. По-друге, треба було непомітно схопити Олесю та Левка, які здіймуть галас через зникнення матері. Тому Пушкар, трохи поміркувавши, покликав свого старшого сина Кирила і все йому чесно розповів: від своєї образи за булаву до зради Демка. Кирило, або Кирик, як його всі називали, уважно вислухав батька та рішуче заговорив: