Наталена Королева - Предок

Тієї ночі Карльос заснути не міг. Потиху вибрався з одрини до свого студіольо.

Яке ж воно «своє!» Аж дивно, що в країні, такій далекій від Еспанії, неначе — куточок рідний, свій… перенесений з далекої батьківщини!

Немов би не Карльос Лясерда, а дон Фернан ель Сабіо сидить у цьому глибокому фотелі, з чорного «моченого» дуба, з високою спинкою.

І білий комір ясною плямою відбивається від чорного оксамиту хатнього одягу…

Немов би — ось-ось! — від монументальної печі, з угла кімнати, де шафи з книгами, покотить круглий Херонімів бас просту й бадьору сентенцію… Вірну навіть і тоді, коли вже — як казала пізніша вже приказка, привезена з Америки! — «No mias consuelo que el tomato crudo» [414] Помідори — як і чоколяда — були привезені Колюмбом з Америки й дуже швидко стали звичайною стравою в Еспанії. А що помідори там дуже добре акліматизувались і було їх багато, то їх додавали до кожної страви. Значення приказки: що нема до чого додавати помідорів! Тобто: нема чого їсти! Отже, слід задовольнитись лише «сирим помідором». Дослівно: «Нема іншого потішення, як тільки сирий помідор». — Карльос аж здрігнувся. Так живо відізвався цей голос у його серці… Але тільки в серці!

Встав із крісла й підійшов до портрету на стіні. Суворе Херонімове обличчя ніби всміхнулося до нього…

Це на пам'ятку про «світло з Еспанії», що приніс йому джура, зробив цей портрет… із пам’яті, розбудивши в собі здібнощі «емірового рисівника заставок та енлюмінюр» [415] Енлюмінюра — заставка, малюнок-прикраса, зроблений різними барвами, а не тільки чорною й червоною. …

Над Херонімом — собор у Бурґосі… Також Карльосовою рукою відтворена згадка з безлічі кампаніль… минулого…

Ось і брама «Арка Санта Марія … а серед площі — вся біла масивна сильвета мармурового хреста…

На ньому — Христос відкрив обійми розп’ятих рук… Простягає їх… немов чекаючи повороту з чужини… «блудного сина» Еспанії!..

У ніг хреста невпинно плаче водограй…

Думка знов вернулася до листа Адамового. Згадав, що хоче він злити свій рід із його родом…

З його «новим родом», який таки започаткував він, згідно з пророцтвом дона Фернана.

Але, хто ж може бути хрещеним батьком його сина?

На другий день «Каза Лясерда» вітала не «високого», але милого гостя. Був ним «срібноокий» Ковдуш, що приніс новини з Борок та пісні в своїй кобзі.

Ще в Борках полюбив мудрого гудця Карльос. А тепер зрадів — як рідному. Еспанським звичаєм, — «старим, як земля еспанська», — на місце кума, що відмовився, завжди кличуть першого жебрака, що його зустріне батько дитини.

І тому за кілька день, у палясеті Лясерди, як тихе свято, відбулися хрестини.

А по хрестинах, пізно в ночі, Карльос докреслював повне нових сил нове «родове дерево».

Протяг лінію від двох корнів — Ренати де Кастро і Карльоса Лясерди та закінчив її кружечком. А в ньому написав наймення тільки що охрещеного свого сина:

— Фернан-Альфонсо-Енріко.

Чекав хвильку, дивлючись як розбігаються по свіжому напису порошинки лазурітового й золоченого піску.

Потім вивів банделету [416] Банделета — місце для напису у вигляді стьожки. й — у пам’ять дон Фернана й його «пророцтв!» — вписав у ній слова:

«Патефакта ерунт Деї аркана» [417] «Відслонилися Божі таємниці». .

«Hijo de mi alma — сину моєї душі» — біжний еспанський вираз ніжности.

Перекладаю словом «джура» вираз «maestro de armos = учитель, як обходитись із зброєю», якого поважали в родині і пани і слуги, і який за «слугу» не вважався.

Марілена — біжне, еспанське пестливе скорочення наймення Марія-Магдалена

Марія Паділля — історична особа. Була це циганка, з якою король дон Педро морганатично оженився, незвичайно розумна й гарна.

Цигани в Еспанії живуть осіло. Більшість із них — торгівці. Переважно різники, кошикарі, «ножарі» (що виробляють ножі), ковалі. Старші циганки продають на вулицях оладки «banudo», які тут же печуть. Завжди чисто одягнені.

Пишеться «саbаllего», читається «каваєро». Еспанське b (б) вимовляється як українське в. /На жаль, письменниця тут дещо переплутала — це літера «v» в іспанській мові вимовляється як «b»/ — Прим. упор.

Togue a muerto, власне дзвін, що сповіщає про смерть когось із парохіян.

Згадані в повісті особи — майже всі історичні й наймення їх повністю подані. Але титул Сандоваля — duque (дуке) себто: герцог, не вмію перекласти на українську мову. Переклад «князь» був би несправний. Бо титул дуке (франц. «duc») іде зараз за князем («principe», франц. «prince»). Німці й москалі зберегли форму «Herzog» = герцог. То й може і по-українськи могло б бути «герцог»? Чехи мають на це свою форму «vevoda». Але вважаю, що по нашому не можемо вживати тієї форми, бо плуталась би з поняттям «воєвода». А лишити «дуко» — також не можна, бо по-українському називають «дукою» просто багату людину. Тож не остається нічого іншого, як уживати таки форми «герцог».