Наталена Королева: Сон тіні

© Ю. П. Винничук, упорядкування, передмова, 2019

© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2019

Українська література скидається на айсберг, у якого 90 % під водою, а лише 10 % над водою. Безліч творів лежать у рукописах, безліч письменників неприступні ширшому колові читачів, оскільки їхніх творів ніхто не перевидає.

Навіть така письменниця, як Наталена Королева, чиї твори належать до вершинних здобутків нашої літератури, видана за час Незалежності тільки частково. А більша частина її творів залишилась у рукописах та в журнальних публікаціях.

Її називали Понтійською Амазонкою, княжною іспанського роду, забутою ґрандесою, письменницею світової теми, письменницею-казкою, найекзотичнішою постаттю у нашій літературі. Саме її життя – це вже чудова підстава для створення захоплюючого серіалу, де буде все – таємниці мадридського двору, королівські інтриги, велике кохання і карколомні воєнні пригоди.

Наталена Королева народилася 3 березня 1888 року в іспанському містечку Сан-Педро де Карденья біля Бурґоса, на батьківщині легендарного лицаря Родріґо Діаса де Бівара, відомого з історії як Ель Сід. Батьком майбутньої письменниці був граф Адріян-Ґеорґ Дунін-Борковський зі старовинного українського шляхетського роду, одна гілка якого сполонізувалася, а друга збагатила козацьку старшину. Мати письменниці походила з не менш старовинного іспанського роду і називалася Марія-Клара де Кастро Лячерда Фернандес де Кордоба де Медіначелі і Фіґероа.

За іспанською традицією дівчинку охрестили кількома іменами відразу: Кармен Фернанда Альфонса Естрелла Наталена. Такої родовитої письменниці та ще й зі своїм гербом – Кастильська Вежа і Араґонський Лев від матері та Білий Лебідь від батька – наша література ще не мала. Зрештою, ніщо й не віщувало, що з цієї іспанської шляхтянки стане українська письменниця.

Взагалі родові легенди Наталени Королевої настільки цікаві, що вона не могла їх не відтворити у своїх творах. А особливо пишалася тим, що є прямим нащадком найучені- шої жінки в Іспанії XVIII сторіччя – Ісидори-Марії де Лячерда, котра стала професором мадридського університету.

Оскільки граф Борковський з дитинства виховувався у Франції, то тут минала і його молодість. У 1884 році на французькому курорті у Біарріц він і познайомився з чарівною іспанкою, а одружившись, переїхав до маєтку дружини в Іспанію. Перед самим народженням Наталени туди ж приїхала з Волині мати графа Теофіля з роду Домонтовичів. Наталена називає її «литвинкою», через що деякі дослідники шукали у письменниці й литовську кров, але литвинами в Україні віддавна називали волиняків та поліщуків, а не литовців.

Мати Наталени померла через п’ять годин після пологів, а батько, як учений-ентомолог і член Французької Академії Наук, вирушив у подорож до Африки, Індії та Цейлону. Опікуном маленької Наталени став вуйко Евгеніо, але що він служив офіцером у королівської гвардії в Мадриді, то доручив дівчинку бабусі Теофілі.

Відтак чотири дитячих роки Наталена провела на Волині у бабусі у маєтку Великі Борки. Там вона і навчилася української мови. У повісті «Хрест» ці золоті дні дитинства описані з неабиякою любов’ю.

Найбільшим щастям для малої Ноель (в Україні її називали на французький манір) було вирватись з панського будинку і втекти до баби Северини, що доглядала птицю у бабусиному маєтку. «Там було затишно й тепло. Пахло сушеним зіллям, розвішаним пучками і пучечками по стінах. Баба Северина була «зілійниця»: вміла лікувати.

Перед темною іконою у срібній «шаті» висіли на шовкових ниточках гарно мальовані писанки і світилась лямпадка – червона і тепла. Немов горіло то ясною офірою «за всіх і за вся» живе серце Северини, яка собі від життя уже нічого не бажала.

Знала стара і безліч казок. Не про красунь з золотим волоссям, а про те, звідки взялася на світі квітка гвоздики, чому жайворонок до сонця летить, чому чайка – татарська душа – все «ки-ги! ки-ги!» кричить.

Навесні у баби Северини аж лящало – від щебетання. Бо на всіх полицях її кухні, у ситах, решетах, скриньках та скриньочках було повно потяток: курчат, каченят, гусенят, індичат, перличок. Все це – жовтеньке й пухнате, як квіточки кульбаби, вітало весну і життя.

А вікном заглядала зелена лука, гаптована блакиттю незабудьок та золотом каченців-купчаків. Коли баба Северина уперше випускала на двір своїх потяток, відбувалась ціла містерія.