Наталена Королева - Сон тіні

Ранком того дня Северину возили «нетачанкою» до містечка, до церкви. І повертала баба урочиста й посвятна з двома просфорками. Половинку одної давала Ноель, яку називала Наталею. Довго хрестила дитину, гладила по голівці й шепотіла про «душечку», яка б мала «зглянутися на сирітську долю». Другу половинку просфори баба їла сама. Їла не так, як хліб їдять, але ніби обряд виконувала, пильнуючи, щоб не впало ані крихотки.

Тоді виймала з мисника велику філіжанку з золоченим вухом і кольоровим образком в овалі: Христос благословляє круглий хліб і келих. І відбувалось чаювання з хлібом і медом. Цукру баба Северина не вживала ніколи:

– Він грішний: крізь собачі кості його перепускають!

Діставала шматок хліба з медом і Ноель. І який же смачний був цей хліб! Напившись чаю і прибравши свою філіжанку, баба випускала на підлогу кухні всіх своїх потяток зі всіх скриньок, кубелець, сит і решет. А до кошика, в якому уже була накришена друга просфора, сипала свячене на Маковія зілля: полинь, деревій та китички проса.

Темною, заздалегідь приправленою хусткою зав’язувала собі очі і ледве пересуваючи ноги, щоб не подушити пташенят, простягнувши руки, баба виводила з хати своїх потяток, промовляючи:

Коли вся малеча була на дворі, Северина здіймала з очей пов’язку, махала нею «на чотири вітри», заклинаючи ще: «годину погану та лиху чарівницю Морану». Тоді сипала навхрест «Маковійське зілля» і крихотки просфори, промовляючи:

Закінчувала свій обряд побажанням курятам, щоб вони «росли здорові» та щоб було їх «як маку».

Для баби Северини все було живе і посвятне: і вода, і земля, і вогонь. Борони Боже, щоб хтось при бабі плюнув у вогонь! Тоді вона гасила «сплюгавлену ватру», вигребала до чиста увесь жар і закопувала його. А новий вогонь розпалювала від своєї лампадки, переносячи його «страсною свічкою» з зеленого воску, що принесла її зі святого Києва з прощі у Лаврі.

Ранком, вибираючи воду з криниці, баба «віталася» з нею:

– Добрий день, Водо Уляно, Земле Тетяно.

Доторкалася кінцями пальців і землі. Коли ж зривався вітер, умовляла його:

– Вітре Дмитре! Вій до того краю, де нікого не маю!»

На початку 1893 року бабуся Теофіля померла, і Наталенин вуйко Евгеніо відіслав її до монастиря Нотр дам де Сіон у Піренеях.

«Крім вуйка-теолога ніхто не відвідував Ноель-Естрельїту, – читаємо у повісті «Хрест», – ніхто не брав її додому, ані на ферії (канікули. – Ю. В. ), ані на свята. Куди ж бо міг взяти її теолог, що мешкав сам у кляшторі? Бо хотів стати не тільки священиком, але й ченцем».

1898 року її тітка Інес, яка була старша від Наталени лише на десять років, вийшла заміж і забрала дівчину з монастиря. Описала це письменниця захоплюючими словами:

«І от травневим ранком до життя сироти увійшла казка. Мала вона – як це й повинно бути у казці – постать Доброї Феї, яка назвала себе Ноеліною тіточкою Інес.

Перебуваючи уже другий рік на шлюбній подорожі Європою, молоденька двадцятилітня Інес схотіла – повна особистим щастям – зробити радість Кляриній сирітці і взяти її у подорож із собою. Ласкавість тіточки Інесільї була така безмежна, що запропонувала небозі самій вибрати собі маршрут. Справжня казка!

Добра Фея з’являється з травневих квітів, дотиком чарівного прутика зміняє звичайний гарбуз на золотий повоз, а нікому не потрібну Попелюшку на щасливу принцесу, бажання якої стають дійсністю!

Ноель назвала три міста, які хотіла побачити: Рим, Бурґос і… Аахен. Бо в Аахені гробниця Карла Великого! А він в ту добу Ноеліного життя втіляв у собі все велике і героїчне».

Чоловік тітки дон Лоренсо – арабіст і археолог – викладав у Мадридському університеті. У 1899 року Наталена жила у Мадриді у маминої кузинки Касільди Медіначелі, котра була двірською дамою, подругою королеви Марії-Крістіни. Вона часто бувала у королівському палаці Ескоріалі й мала змогу не тільки спілкуватися з королевою, але й гратися з королевичем – майбутнім королем Іспанії Альфонсом XIII.

Дон Лоренсо зацікавив Наталену археологією та малярством, навчав арабської мови і спонукав студіювати медицину, а тітка Інес займалася її музичною освітою та співом. Окрім цього Наталена їздила верхи та володіла холодною і вогнепальною зброєю. Згодом вона писала, що «вихована двома вуйками-вченими», які «вчили мене мовам, філософії… історії Іспанії, археології, мистецтва, приправляти лікувальні зілля, музиці, співу, складанню віршів іспанських і латинських».