Наталена Королева - Предок

Коли ж не є «мистцем, що відтворює барви», — хай тільки перепише.

Залюбки взявся Карльос викреслювати тонку павутину химерних «ароїдів» [141] Ароїди — улюблений маврський орнамент — із стилізованої рослини «арум». — розет навколо першої заголовної літери. Золото перепліталося з блакиттю, зелень із біллю [142] У перських орнаментах — а Сааді є перський поет, майже ніколи немає червоної ні жовтої краски. . Гра барв уколисувала думку.

Відгуки близьких душі ґранадських орнаментів Альгамбри [143] Пишу — як прийнято — «Альгамбра», але вимовляється по арабському і по еспанському: «Альамбра». , осяяні містичним промінням мотивів із Бурґоського собору, народжувалися з-під Карльосових пальців, розмотуючи одночасно пасма згадок.

Арабською мовою Лясерда володів вільно, як і кожний освічений еспанець тієї доби. З часів-бо Альфонса X [144] Альфонсо X (1252–1284). вважалося мову арабську нарівні з латинською — мовою вчених. І сам король Альфонсо X, що поклав основи еспанського письменства [145] Альфонсо X не тільки поклав основи еспанського письменства, він це був, що склав «Альфонсові таблиці» (р.1252), котрі ділили рік на 365 днів, 5 годин, 49 мінут і 16 секунд. , пишався своїми перекладами з арабської мови.

Тільки ввечері, третього дня прийшов із наказом чорний невільник:

— Пан тебе кличе!

Дивно відбились ці слова в Карльосовому серці. Досі бо ані король не звертався до нього інакше, як «пане».

Всміхнулась згадка про вбогого «мертвого мандрівника» — дон Феліпе…

Було щось інтимно-товариське в стародавньому звичаю-праві ґранда звертатись до короля — як і король до нього — на «ти» [146] Такий звичай, дійсно існував у старовину, доки не прийшли до Еспанії королі-чужинці. Французи навіть дуже висмівали цей звичай. Казали, що при еспанському королівському дворі «король і його придворні «тикаються» як мулярі чи теслі на будівлі…» .

Було!..

Та — минулося…

І от:

— «Кличе тебе пан!..»

В амбразурі великої тераси, малий хлопчик-раб виймав з інкрустованої різнобарвним деревом шкатулки фіґурки шахів і подавав їх другому хлопцеві. А той розставляв фіґурки на низенькому столикові.

В першій хвилі Карльосові видалося знечев'я, що діти бавляться.

Не вглядів бо спочатку еміра.

Та із затіненого лапатими пальмами й оздобленого різними рослинами оаз протилежного кінця тераси застукотів молоточок по ковалі, зачувся брязкіт ланцюжка й фуркання ковальського міха. Раб, що провадив Карльоса, мовчки вказав у той куток, а сам відійшов. Карльос зробив кілька кроків і біля переносного ковала побачив еміра. Два раби підтримували вогонь на переносному горні й подавали своєму панові довгими щепками розпечені шматочки металю.

Карльос пізнав із форми: емір кував кінські вудила [147] Ця сцена — не вигадана. Перед першою світовою війною авторка бачила, як у такий спосіб «бавився у коваля» старший уже віком і дуже високо поставлений перс. Сцена видалась авторці цікавою й небуденною — принаймні, для європейця. Тому й вставила її у цю повість. .

На легкий шелест Карльосових сап’янців Ібрагім обернувся.

Карльос з гідністю вклонився. Однак не склав на грудях рук, як мали це робити слуги й раби.

Ледве помітна усмішка пробігла під вусом господаря. Відложив ковальське приладдя й рухом руки вказав рабам забрати все з тераси.

— Ладив нові вудила моєму улюбленому коневі… щоб якнайменше перешкоджали йому, — лагідно, як до доброго знайомого а не до раба — хоч і «тимчасового» закладника, — промовив емір. — Старий уже мій приятель, що на першій «фантазії» [148] Арабська «фантазія» — власне не перегони, але більш подібна на кавказьку «джіґітовку». — перегонах були ми з ним переможці.

Хвилину помовчав, немов побачив перед собою минулі часи.

— В життя на ньому я в’їхав!.. А скільки разів урятував він мене від ворожої рани…

Рухом руки запросив Карльоса до столика, де вже стояли вишикувані гебанові та зі слоновини повирізувані вояки.

— Звичайно граю з учителем моїх синів, чужинцем і лицарем, як ти.

Та ж нині ані вчителя, ані синів у палаті не було. Емір послав їх до ель-Катіє, де відбувалась велика «фантазія» — змагання й перегони бедуїнських їздців.

— Шляхетне це видовище. І будучим лицарям треба з дитинства будити в собі бажання досягти ще ліпшого, як те, що бачать.

Звідтам хлопці з учителем мали відвідати Ібрагімового брата Саадала в Александра. Тож подорож триватиме довго…