Наталена Королева - Предок

— Удод каже: «Обачність — сліпа, якщо має виконатись доля!» «Народжуйтесь для смерти! Будуйте для руїн!» — стогне горличка. А яструб із просторів небесних, хвалить Сотворителя словами: «Милість Всемогутнього — жити далеко від людей!»

Гавкнула собака. Заплакали — заридали, мов скривджені діти, ягнята…

Під гайком майнула синя постать із червоно-гнідою амфорою-глеком на рамені. Хлопець, у вільній, білій одежі, вигукуючи, вигонив великі, чорні кози — облізлі, без шерсти, як вичищений чобіт блискучі буйволи.

Оаза прокидалася, оживала.

«Птах Архангела Гавриїла» [124] Араби називають удода «птахом Архангела Гаври їла» й уважають, що побачити цього птаха — є ознакою Божої милости й добрим знаком.. давно вже прорвав ясну блакить неба і зник у ній.

Каравана розташувалась на відпочинок.

Карльос поставив у затишку свою свічку, простятся під ясно-зеленими, лапатими листами «оазної липи» — спарманії [125] Ботанічна назва цієї рослини: «Sparmania». У нас її плекають у кімиатах і доростає вона до дуже високого росту. Цвіте щорічно й гойно, якщо має все, чого потребує. , густо вкритої китичками білих, із темно-гнідою серединкою квіток.

Почувався вельми зморений. Бо ще не повернулися вповні сили по немочі.

— Добродійство та милість Всемогутнього — життя далеке від людей… — лунали в Карльосовій душі слова караван-баша, якого пізнав — і полюбив — ще в манастирі «При Криниці», куди Зейнал пригонив напувати своїх верблюдів.

І перед очима став, як живий, відлюдний манастир…

— Може й справді, якщо можливе в світі ясне, без гіркости, без терпкости й без пересичення та жалю за втратами щастя, то може воно бути тільки в такому «Кляшторі Джерела…» — думав Карльос. Згадував і бачив та розглядав у думці постать патера Ліберата, побитих віспою милих братів… Кам'яну голубку на «колі св. Катерини»… І, нараз, серед спокою, що наливав душу, відчув гострий укол:

— А чи ж не могло бути щастя й удома? В тім його рідному краю? Чи ж, справді, треба було йти «по щастя»… аж у пустиню?.. Чи ж тільки Карльос не міг — чи не вмів! — углядіти те щастя вдома?..

Він?.. Тільки він не вмів цього?.. А Беата? А Інес, її молода подруга? А Каталіна?.. І Хуана сама!..

А всі ті придворні? Або — всі ті, що їх інші з заздрістю звуть «вибранцями долі?..»

Лихварка-доля видирає аж надто високу платню за всі ті «почесті», «високе становище», маєтки… За всі ті матеріяльні «блага», що ними наділює тих, кого люди безкритично звуть «упривілейованими», «щасливими»…

А тим часом у житті — як на корріді [126] Корріда (corrida de toros) бій биків. Найулюбленіше в Еспанії видовище. Заведене там — іще перед римською владою — фенікійцями. : найвигідніші місця, — ті, найдорожчі — в трибунах та в льожах.

Та ж там не вільно голосно сміятись, гукати на приятелів, кидати помаранчевими лушпинами та зневажливими словами в нездару-тореро [127] Слово: «тореадор» не вживається в еспанській мові. Це — слово вигадане французами. Бичий боєць зветься: «тореро». .

Не можна там також й обіймати свою новію [128] …Novia — дослівно: кохана, наречена, дівчина з якою «новіо» хоче одружитись. й говорити їй, — при всіх, бодай і на вушко! — ніжні слова…

Зате, там можна сидіти вигідно й «почесно»!

А на місцях, відмічених коротким словом «соль» — сонце — дозволено все! Тут — повна воля! Зате, безжальне сонце заливає обличчя і промінням і потом. Не бачиш і половини того, що діється на арені. Нераз обсипле бик і піском, коли, розлючений, летить наосліп крізь усі перепони…

Із правом «не скидати бриля перед королем» [129] Еспанські гранди, дійсно, мали це право — не скидати бриля перед королем, бо вважали себе за «рівних йому»… іде впарі й повинність — ніколи, ані перед найближчими, — не звільняти шиї від цупко-накрохмаленої «фрези» — руркованого, твердого коміра…

Міцно тримає той широкий комір голову! Завжди рівно й гордо піднесену вгору. І не дозволяє схилити її… ані в ніжності, ані в слабості…

Із каламутно-золотавої хмари куряви раптом вирвалась дзвінка пісня. Лускання бича немов підгонило її вперед.

Карльос прислухався й зненацька його серце затріпотало. По спині пробіг холодок. Розум відмовлявся збагнути, що це — дійсність!

«Dime, mujer, si el amor se olvida Sabes tu adonde sa?» [130] Скажи мені, жінко: якщо забудеться кохання, чи ти знаєш куди воно відійшло?

Еспанські слова звучали цілком ясно, виразно й близько, в гарному тембрі тенорового голосу…