Наталена Королева - Предок

Ось — вихід і облегчення журби! Так, це він!

— Завтра ж! — сказав собі вголос твердо й певно. Повернувся на бік і спокійно заснув.

І знов, як у манастирі св. Катерини приснилася йому Беата.

Але була радісна, всміхнена, сяйлива. Подавала зброю: промінь-меч і остроги-зорі… [131] Коли лицаря «пасували» на справжнього, готового лицаря, то на нього одягали пас (звідти назва — «пасувати» на лицаря). А його «дама», котрій він присягав вірність і свою службу, подавала йому меч і остроги.

— Тепер ти готовий до бою, лицарю мій. Іди ж далі! Знайдеш святого Ґраля! — лунав її голос і проходив глибоко в душу розсіяним світлом, в якому дзвеніли слова:

— «І більшої любови нема, як покласти душу свою за ближнього свого!»

Сонце обережно торкнулось заплющених Карльосових очей.

І мандрівник усміхнувся новому дневі. Справді: «новому»!

Так ось для чого треба було перепливати море, перейти пустиню з небезпекою для життя, щоб знайти свого «ближнього»?.. Астурійця, ніколи не баченого! Не гіршу й не ліпшу за інших людину!

Людину!.. Тільки «людину»!..

Кілька день перебув Карльос в оазі, аж поки пішов у Яфу гурток рабів еміра Ібрагіма.

Карльос приєднався до них.

— Потребую дещо сказати вашому емірові!

Емірові?.. Босий жебрак?.. Але, хто може знати, якими гінцями переказує звістки пустиня?

Не шукає бо ворог супротивника, щоб стати перед ним босоніж і беззбройно?!

Коли ж прочанин — «дервіш із краю Румі!» [132] Назвою «румі» араби й магомедани сходу називають усіх взагалі європейців, без розділу народностей, або звуть їх усіх назвою «франки». — іде з доброю вісткою — хай — во ім’я Боже! — йде!

Емір Ібрагім без затримки прийняв «християнського дервіша» — Карльоса Лясерду.

І на його прохання продати «Алі-співака», астурійця, без жадного здивування сказав свою ціну. Однак додав:

— Якщо це все, що ти хотів мені сказати, приятелю, то міг би й не турбуватись аж до мене. Вистачило б і мого домосправця!

— Річ є складніша, світлий еміре! Бажаючи відкупити в тебе цього твого невільника, я пропоную тобі за нього іншого невільника — себе, поки не пришлють за мене викупу [133] Це робили окремо особи, переважно ченці-місіонарі. Потім був заложений чин ченців- «Мерседаріїв», які добровільно йшли в неволю до невірних, заступаючи невільників, котрих увільняли зараз же. А коли приходив викуп за такого «замістителя», тоді відпускали й «замістителя». . Бо ж, ідучи на побожну прощу, я не брав із собою золота.

Сарацин оглянув Карльоса.

— То ти тут зустрів родича? Чи приятеля-побратима з рідного краю?

— Бачу його поперше в житті. В його краю — вбогому, гірському — також не був ніколи. Знаю тільки, що дуже вбогий той край у нашій землі і викуп звідти не прийде ніколи.

Мусульманин перебирав бурштинові зерна магометанської вервиці [134] На магометанській вервиці — неподіленій на десятки — відмовляють «правовірні» «1100 наймень Всемогутнього», які мусять відмовити з пам’яті, додаючи до кожного наймення» хвалу: «Нехай буде слава Йому на віки». :

— Чув я, — промовив поважно. — Чував! І наші співаки нераз мені розповідали та співали про франкського короля Людовика [135] Людовик IX, Святий (канонізований Католицькою Церквою), син Людовика VIII і Блянки Кастильської 1224–1270. Історичний факт. Сарацинські поети й співаки складали про нього співи, оспівуючи його «доброту, людяність і милосердя». , що чинив так: лишався в неволі за раба, поки не прислали за нього викупу. Та ж гадав я, що це — тільки пісні, цвіти людських мрій!..

І з симпатією почав розпитувати прочанина…

— Лишайся, приятелю, на якийсь час у мене! — вирішив емір. — Це тобі не пошкодить! — додав із легким усміхом, що на мить майнув у погляді.

— А що ж ти вмієш? На що надаєшся? Мушу ж я це знати! — перейшов знов на тон господаря.

Заступати «Алі-Співака» при отарах Карльоса не призначено.

Дано йому слушну одіж, приготовлено окрему кімнату, де були писальне приладдя, арфа й гузла [136] Гузла — не слов’янські «гуслі»! Є це струнний, східній інструмент, на спосіб «балалайки». .

Дано й «день відпочинку з дороги», — такий був звичай у домі еміра, для кожного нового невільника [137] Біжний тогочасний звичай. .

Другого дня домосправець приніс Карльосові правдивий «самаркандський» пергамент [138] Самаркандський пергамент уважали за найліпший. , краски, пензлі та сувій віршів Сааді [139] Сааді — славний перський поет (1184–1291). Найліпша його книга зветься: «Ґюлістан» — «Трояндський сад». . Коли вміє малювати, то мав Карльос оздобити орнаментами наголовні літери та переписати зацний сувій [140] У старовину, майже всі освічені еспанці знали арабську мову. Ще авторка цієї повісти, за молоді літа цілком вільно володіла арабською мовою, писала арабським письмом (мабуть, як пам’ятка на це лишилась нечительність її дуже кепського письма у «християнських» мовах!). І перечитала чимало арабських творів. Навчили її цьому обидва вуйки, які дуже добре володіли арабською мовою. .