Віктор Вальд - Отаман

– Сашко! – щасливо вигукнув Микола.

– Це ж треба… Навіть і не побачив, і не відчув. А мені на острові всі потаємні місця згадалися. Але щоб у болото так зануритися… Це щось… – від збентеження Федір зняв кубанку і став чухати голену потилицю.

– А ось і дід мій Корж знайшовся! Думав, він уже в пил розсипався, а він ще, бачиш, стрибає! – задерикувато розсміявся дід Назар. – А Сашко… Ох, і спритне чортеня. Ох, і спритне! Найпершим серед козаків буде. Та що козаків – найпершим із пластунів йому стати! А може, й до отамана доживе!

Не стримався, випустив пташку щастя з рук. І полетіла та пташка. І стало гірко-гірко. І не тільки на душі. Гірко стало й у роті. І від образи, і від присмаку власної крові.

Ох, і такий окатий цей гад – Варніч. На одну мить відкрив долоню, на мить блиснула монетка – і все. Побачив якимись диявольськими очима золоту монетку уповноважений Варніч – і тут-таки обхопив своєю здоровезною рукою вже затиснутий кулак.

– Що там у тебе, Тищуку?

– Нічого, – усміхнувся конвойний Тищук і негайно отримав удар у цю усмішку.

– Йди за мною! – суворо велів товариш уповноважений особливого відділу Всеросійської надзвичайної комісії при Народному комісаріаті.

Не такий він і великий, цей будинок колишнього буржуя Тюльпанова на вулиці, що за старого режиму звалася Богородицькою. І як тут поміщалася гімназія тих тюльпанових гімназисточок? Звичайно, гімназисточки тоненькі і їм місця багато не потрібно. Класи, їдальня, танцювальний зал. Усе для навчання й підготовки до щасливого заміжжя.

А от для потреб Херсонської ЧК внутрішній периметр перетворили на справжній лабіринт зі, здавалося, нескінченних коридорів і переходів, камер для ворогів і кімнат для слідчих дій, караулок і підсобних приміщень. І на кожному кроці або ґрати, або товстенна металева сітка. Відтепер уже жоден Петлюра, Денікін чи Врангель не зможе викинути з Херсона соратників Залізного Фелікса [11] Фелікс Едмундович Дзержинський – російський революціонер польського походження, радянський політичний діяч, глава ряду наркоматів, засновник і голова Всеросійської надзвичайної комісії. . Тому влаштовувалися, як то кажуть, «на віки». І все-таки…

Це не вісімнадцятий рік і навіть не дев’ятнадцятий! Хоч тривожний, але все-таки переможний двадцятий, коли закопали в кримську землю останню білогвардійську сволоту. Утім, і в травні двадцять першого роботи для ЦУПНАДКОМу [12] 17 березня 1920 року ВУНК (Всеукраїнська надзвичайна комісія) була реорганізована в Центральне Управління надзвичайних комісій по боротьбі з контрреволюцією, спекуляцією і злочинами за посадою – ЦУПНАДКОМ. було багацько.

Особливо для ударної сили ЦУПНАДКОМу – Особливого відділу Херсонської повітової НК. Придушені влітку двадцятого року селянські повстання на Херсонщині все ще відлунювали пам’яттю про степову дивізію Костя Блакитного [13] Костянтин Юрійович Пестушко (псевдоніми: Кость Блакитний; Кость Степовий-Блакитний; 1898—1921) – український військовий діяч, командувач повстанської Степової дивізії, головний отаман Холодного Яру. . Тоді ледве відбилися за допомогою артилерії червоних бронекатерів. Зруйнували вогнем із Дніпра чверть Херсона, але встояли. Блакитний подався в Холодний Яр. Та зарано тішитися. І навесні ще вештаються херсонськими степами залишки зграї незабутнього батька Махна. Сам батько втік до Румунії, а хлопці його все ще на щось сподіваються або мстяться новій владі, підживлюючись харчами й бійцями на далеких хуторах. Та й своїх «батьків таврійських» у степах за останні роки розвелося більше, ніж хуторів.

І в Херсоні неспокійно. Роботи практично немає. Кваліфіковані робітники розбрелися по селах. Ті, що залишились – шантрапа та п’янчуги, їм би тільки бешкетувати. Добре, що наразі по-дрібному, але щоночі в місті чутні постріли.

Тож зарано розслаблятися. Слід бути ще більш стійкими й дисциплінованими. Особливо співробітникам Особливого відділу ЦУПНАДКОМу. А якщо хто ослаб або розм’як… Цей буде гірший за будь-якого ворога. Такому кулю в потилицю – і без розмов. Тому що той, хто був своїм, не може бути іншим.

Травень 1921 року в Херсоні видався напрочуд спекотним. Та й сама весна була тривожною. Селяни, обливаючись потом, з тривогою спостерігали ще в квітні за тим, як за їхніми плугами й боронами тягнеться хвіст пилу. В середині квітня небо миттєво потемніло й задушливі дні завершилися раптовими зливами з гуркотом грому, які лякали ще дужче, ніж навічно вбиті в пам’ять артилерійські канонади. Потім в степу, а особливо в Херсоні, запанувала нестерпна спека.