Віктор Вальд - Отаман

Тищук люто затряс головою. Чекістську науку він досконально вивчив.

– Не чув і не чую, – сказав упевнено.

– Гаразд, – розсміявся уповноважений Варніч. – Може, порадуємо Фелікса Едмундовича? Може, змова якась? А може, в нього ще золото є? Зараз питання про експропріацію золота й валюти як ніколи важливе. Тягни офіцерика сюди.

– Якби я не служив в ЧК… Якби я щодня не вникав у найскладніші й найзаплутаніші справи, то вигукнув би: маячня! Маячня все те, що зараз ми чуємо. За чотири роки було всяке. Було й таке, що і маячнею назвати – вже маячня. Тому краще все ж уточнювати й обговорювати, а не звинувачувати співробітника особливого відділу в недоробках і помилках…

Після різкого виступу Аросєва в кімнаті запала тиша. Бо після слів голови Верховного революційного трибуналу України неодмінно має йти думка народного комісара внутрішніх справ РРФСР, а з 14 квітня ще й народного комісара шляхів сполучення РРФСР першого і незмінного голови ВЧК Фелікса Едмундовича Дзержинського. Але той мовчав, дивлячись у вікно, що виходило у внутрішній дворик Херсонської ЧК.

Від цього тривалого мовчання всім відповідальним супроводжувачам Залізного Фелікса стало здаватися, що тісна кімната якимось незбагненним чином раптом почала перетворюватися на льодовик. А ще якихось десять хвилин тому всім було душно від тісноти й зачинених вікон.

За годину настане перший літній день 1921 року. Це за календарем. А насправді сонце вже два тижні безжально атакувало Херсон, пронизуючи будинки від дахів до підвалів, випалюючи траву в численних парках і скверах та скручуючи листя на деревах. Вулиці пливли в спекотних міражах, а босоногі хлопчаки і чимало дорослих перебігали розпечені бруківки підстрибом.

Навіть могутній Дніпро, який підкріпився щедрими теплими дощами десь у верхів’ях і через це розсунув береги й затопив острови та квітучі різнотрав’ям заплави, не освіжав повітря. Не зробив винятку навіть для тих, хто 31 травня 1931 року на старенькому колісному пароплаві «Нестор-літописець» прибував із Миколаєва до Херсона. Попри те що на його борту були руйнівники старого світу, які в новому погрожували не чекати милості від природи, а казку зробити бувальщиною. І обов’язково в найближчому майбутньому!

Шльопаючи лопатями по воді, уламок старого світу, трудяга «Нестор-літописець» пристав до уцілілої ділянки дерев’яної пристані. Спінені хвилі накинулися на човни вздовж пристані, й ті задзвеніли швартовими іржавими ланцюгами і заметушилися, не знаходячи собі місця. На пароплав убігло херсонське начальство і завмерло, коли побачило знайомий із портретів гострий профіль і найвідомішу в Радянській Росії борідку, копіювати яку мало хто наважувався.

– Покажіть порт і суднобудівну верф, – порушив мовчанку Дзержинський, не почувши пишномовних привітань.

За пів години прикордонний катер «Червоноармієць» вже петляв навколо потоплених суден і барж. Начальник Рупводу [14] Річне управління водного господарства. Бобров оповідав про трагедію кожного з них, що загинули від врангелівської артилерії, яка минулого літа стояла на тому боці Дніпра. Проплили і повз напів зруйновану будівлю судноверфі. Фелікс Едмундович насупив брови й витріщився на кітель начальника порту. Ґудзики і формена бляха на ньому сяяли, як у старі часи.

За годину в клубі водників на Судовій вулиці нарком двох найважливіших наркоматів провів засідання Херсонського районного управління водним транспортом. Усі учасники наради одностайно проголосували за щонайкоротші терміни підготовки річкового флоту до повноцінної роботи. Призначили відповідальних і встановили ці «щонайкоротші терміни». Не знайшлося нікого, хто бодай у дрібницях не погодився б із головним чекістом нової країни.

Тут-таки в їдальні клубу й пообідали. Вечеряли вже в управлінні ЧК. Після вечері за старою доброю звичкою взялися за аналіз роботи місцевих відповідальних товаришів. Як то кажуть, «на солодке» залишили своїх, «рідненьких» – херсонських чекістів-мародерів.

Без сумніву, працювати серед населення вони навчилися: закликали, тиснули на свідомість, наказували, зупиняли перехожих і переконувалися, що ті, згідно з постановою Ради народних комісарів, із золота мають при собі тільки обручку і хрестик дозволенної ваги, та ще жінкам дозволялись золоті сережки. Навіть чекісти, як виявляється, були не байдужі до слабкої статі. З особливим завзяттям здійснювали обшуки в будинках заможних херсонців.