Віктор Вальд - Отаман

Отже, уночі з 31 травня на 1 червня Фелікс Едмундович відчинив вікно. При цьому тільки найближчі соратники помітили, як змінилося обличчя головного чекіста. Інші, ті, хто смів підняти очі на мить, щоб побачити в одному образі щит і меч революції, нічого особливого й не завважили б. Але наближені, які бачили Дзержинського вдень і вночі, в дні поразок і перемог, про себе відзначили, як з-під блідої шкіри завжди запрацьованого ватажка раптом виступили сірі плями. Як загострилися риси обличчя, а сірі очі непохитного чекіста стали майже білими.

При цьому голос Дзержинського звучав так само, як і раніше, й ніхто не посмів проігнорувати наказ бути в підвалі о третій ранку. Хоч як не хотілося декому бути присутнім при страті хай і колишніх, та все-таки чекістів! Та що вдієш: сам Фелікс Едмундович наказав бути всім тим, хто супроводжував його у поїздці на південь. Чи то хотів нагадати, що смерть заслужено наздожене кожного свого, який зрадив справу партії та революції. Чи то волів вказати, що ще рано спочивати на лаврах переможної революції – адже роботи не поменшало, а навпаки. Чи то мав ще якісь причини, про які нехай кожен здогадується сам – і обливається від цих припущень холодним потом.

Але в підвал колишнього губернського казначейства сам Фелікс Едмундович о третій годині ночі не спустився. За пів години присуд над чекістами-мародерами таки було виконано, а присутні «гості» вирушили в оточені чекістів до готелю «Лондонський» [15] Нині в цьому двоповерховому будинку з елементами бароко на розі вулиць Ганнібалівської і Потьомкінської міститься облфінвідділ і страхова компанія. на довгоочікуваний відпочинок.

Розбуджений першим вранішнім промінням степовий вітерець, що за ніч увібрав солод різнотрав’я, зметнувся назустріч сонцю, але швидко втомився й по широкій спіралі став опускатися до землі. На передостанньому витку вітерець зачепився за скромні будиночки військового форштадту, званого Воєнкою, і понісся в нескінченність степів, залишивши в Херсоні свої повітряні пір’я-потоки. А ті лагідно осідали на стінах, дахах та деревах і сором’язливо, з приємною свіжістю пливли у відчинені вікна. Якщо вікна, звісно, були відчинені.

А відчиненого «залізною» рукою вікна на другому поверсі Херсонської ЧК ніхто не посмів торкнутися. Навіть всупереч інструкції. І це задоволено завважив про себе Фелікс Едмундович, ба навіть посміхнувся. Присутні, звісно, помітили цей прояв людських почуттів, адже не зводили очей з головного чекіста. Природно, що ця усмішка викликала різні здогади у присутніх, але лише народному комісару до кінця була зрозуміла причина її появи.

Фелікс Едмундович м’яко закрив теку, матеріали з якої вивчав останні пів години, й повільно обвів поглядом сірих очей усіх тих, що були перед ним у кімнаті. При цьому голова верховного революційного трибуналу товариш Аросєв, який сидів на краєчку жорсткого стільця, випрямив спину, але, хитнувшись, залишився сидіти. А ось чекіст Варніч, що стояв за його спиною, ще більше витягнувся – хоча й до того застиг у зразковій стійці «струнко». Тільки той, про кого попередня доповідь сприймалась як «маячня», так і залишився стояти, спершись на стіну, не змінивши пози за весь той час, поки тривав допит. Допит, що завершився детальним вивченням документів самим Дзержинським – із тієї теки, яку він згорнув зараз багатозначно м’яко.

Тепер слід було скласти кубики цієї справи в правильну піраміду й увінчати її правильним рішенням. Фелікс Едмундович підійшов до відчиненого вікна і твердо вимовив:

– Добре. Я приймаю ваші умови. Але не чекайте будь-яких письмових угод абощо.

– Вони мені не потрібні, – тихо, проте виразно відповів той, хто ще кілька днів тому кожне слово розтягував на годину, тряс контуженими руками й ледве утримував голову на витонченій голодом шиї. – Ви ухвалили правильне рішення. Таке ж правильне й корисне, як і тоді, в порту, коли доправились до Херсона.

Здається, вперше в житті Фелікс Едмундович здригнувся. Він обернувся до арештанта, підійшов до нього впритул. Але погляд головного чекіста, який змушував людей з кам’яною натурою розсипатися на пісок, не вразив цього непримітного чоловічка.

– Товаришу Варніч! Віднині ви безпосередньо будете займатися цією справою. І жодною іншою. Будете їсти і спати поруч із цим… Відведіть в’язня.

Після того, як за уповноваженим особливого відділу і його арештантом зачинилися двері, Дзержинський звернувся до голови Верховного революційного трибуналу України.