Віктор Вальд - Отаман

– Зручно для розстрілів, – криво посміхнувся Олександр Якович.

– Насміхаєтесь?! Але в Херсоні виконують вирок абсолютно в іншому місці. Місцях… А щодо того, чому ми зустрічаємося тут… Зручно. Сюди спускаються тільки ті, кому слід. І окремий вхід є в ці підвали. Та й інші причини. У кожної в’язниці є секрети.

– То ви з тюремників, товаришу Варніч?

– Саме для вас – товариш Варніч. Як виняток. Впевнений, коли все це закінчиться, ми ще потиснемо один одному руки як товариші. А стосовно вашого зауваження… Відповім – я з покоління «пінкертонщиків». Розумію, у вас були інші наставники та інші інтереси. А були люди, які начиталися книжок про пригоди російського детектива Путілова та інших героїв бульварної літературщини на кшталт Ніка Картера, а особливо Ната Пінкертона, й почали марити роботою в «розшуку». Бувало, з дому втікали, як, наприклад, я – дванадцятирічний Альбертик. Дістався з Пензи аж до Москви! Затримали на вокзалі. Тому поліційному чину, що мене затримав, я відразу заявив: «Хочу до вас у сищики. Я грамотний і цю справу добре знаю. Можу хоч зараз що завгодно розслідувати. Від мене ніхто не сховається. Тільки до батька не відправляйте. Все одно втечу, бо ж розшукове діло дуже люблю…» Ось таким смішним хлопчиком я був. А зараз… Самі бачите… Та, перш ніж ми почнемо нашу першу, певен, дружню бесіду, будьте ласкаві підкріпитися. Сподіваюся, у вас немає упередження до окосту, копченого сала і дніпровського оселедця. А для початку по чарці. Не дивіться на мене так. Хочу бути з вами гранично відвертим – у цьому випадку я виконую наказ. Ви нам потрібні, а ми потрібні вам. У разі нашого спільного успіху будуть виконані ваші домовленості з Феліксом Едмундовичем. А я отримаю нову квартиру в Москві. Теж непогано. А якщо ні… Зрозумійте: на одній гілочці сидимо, мій дорогий, навіть дуже дорогий Олександре Яковичу. Та й записали ми вас під прізвиськом Мідас [20] Герой давньогрецьких міфів, прототипом якого був фригійський володар Мідас, відомий передовсім здатністю обертати все, чого торкався, на золото. ! Отож будемо розмовляти – і намагатися сподобатись один одному. Бути друзями – значить бути один одному корисними. І пам’ятайте: обдурити друга – перетворити його на ворога. З цієї хвилини ви, Олександре Яковичу, не арештант, а особистий друг уповноваженого особливого відділу Херсонської ЧК Альберта Михайловича Варніча. Тобто мій. Від вас залежить, ким, з ким і куди ви звідси підете. Ви для нас дуже цінний і важливий. Бачите, навіть сюди вас перевели з Богородицької. Це щоб уникнути можливої помилки.

– І якої ж?

– Час від часу вичищають камери в наших підвалах. Бувало – помиляються. Усіх зара`з – а потім бігаєш, шукаєш, а людини вже нема, і справа сама собою закрита. Так що вип’ємо за нашу плідну дружбу.

– За щось інше ні, а за корисну дружбу навіть з ворогом вип’ю. А ви хіба нічого не записуватимете? І навіть протоколу вести не будете?

Альберт Михайлович від душі розсміявся.

– ЧК і так на вас неймовірно витратилась. То бодай на папері й чорнилі заощадимо. Почніть з того, що вважаєте за потрібне сказати. У нас є час… Усе на користь довіри буде.

Хто ж міг знати. Хто міг подумати, що в цього сухаря, педанта, служаки до нутра кісток, осавула Котляра такий сильний і чудово поставлений голос. При цьому він здатний ще й так висвистати пісню, що козаки, розчулившись, із заздрістю витирали тильним боком долоні вдячну сльозу. При цьому поглядали один на одного, кивали і, закінчивши одну пісню, відразу переходили до іншої.

Що й казати – разом із піснею з козаків рвалася на волю й душа. Під невпинний і веселий стук коліс 1-й Кавказький полк поспішав на війну!

Там, за Каспієм, залишилися огидні пустелі зі своїми задушливими піщаними бурями і саманні казарми, конюшні та фортечні стіни. Кушка – не тюрма. Фортеця! Але вийти за її ворота можна тільки в складі сотні, й найчастіше в погоню за контрабандистами. Ще, дасть Бог, комусь закортить вирушити у наукову експедицію в Персію або Афганістан. Тоді вчені голови в окулярах із золотою оправою покличуть із собою пів сотні козаків, що знемагають від спеки й монотонності служби. Та ще раз на рік полк виступає в почесний похід до хівинського хана – нагадує йому та іншим князькам і баям про те, що тридцять років тому в Закаспійську область прийшла влада білого царя. Непорушна і вічна!

І в тому завойованому краї співали пісні, танцювали й зачитували один одному листи з рідної кубанської землі. Адже весь особовий склад полку, від командира до водовоза, складався з кубанських козаків! Але жодного разу за всі роки полк не був у такому піднесеному настрої. Полк радів. Повернулися в Росію! І, зовсім трохи затримавшись, вирушили на фронт! А там усе, для чого народжений козак: хоробрість, молодецтво, вміння, можливість відзначитися в боях, а ще нагороди та позачергові чини. І потрібно поспішати. Війна буде нетривалою. Ось закінчиться ще до прибуття на фронт, і буде просто прикро.