Віктор Вальд - Отаман

Після довгого мовчання надійний товариш Ґете відповів:

– У великого Ґете [17] Йоганн-Вольфґанґ фон Ґете – німецький письменник, мислитель, філософ і натураліст, державний діяч XVIII ст. Творив у різних жанрах: поезія, драма, епос, автобіографія, епістолярій та ін. є мудра думка: «Розумні люди – найкраща енциклопедія!» Думаю, що наш арештант – людина особливого розуму та здібностей.

– А поки що наказую без особливого галасу перевернути Херсон, починаючи з його підземелля.

На ці слова Голови ВЧК розмовник стенув плечима.

– Гадаю, що чорнило, папір і пір’я – правильніший шлях. У мені утвердилось бажання дослідити книгу життя того, кого, можливо, торкнулися небеса. І ще… Ви відчинили вікно…

– Серце мало не розірвалося. Такого нестерпного болю ще не було… Відтоді як побачив залиту кров’ю сестру…

Термінова телеграма. Цілком таємно. Москва. Луб’янка. Відділ по боротьбі з контрреволюцією. Уповноваженому з особливо важливих справ товаришеві Ґете.

(З оперативного донесення від 5 червня 1921 року).

Згідно з вашим розпорядженням, Мідас переведений у слідчу в’язницю [18] Колишня Херсонська тимчасова каторжна в’язниця. в камеру особливого контролю. Забезпечений посиленим пайком. Охоче йде на контакт зі слідством. Подальша робота – згідно з вашою інструкцією та переліком наданих запитань. Уповноважений Варніч.

Височенний латиш, тримаючи в руках величезну зв’язку ключів, із незворушним спокоєм і ангельським терпінням відмикав і замикав безліч ґратчастих дверей. Із того, як цей конвоїр ніжно причиняє чергові двері, можна було зробити висновок: свою роботу він поважає, розуміє і, певно, любить. Замкнув – відімкнув, «до стіни», «вперед», «стояти» – ось і весь процес, що не вимагає особливих розумових і фізичних витрат життєвої енергії.

Ходили коридорами херсонської в’язниці довго, а потім конвоїр звелів зайти в приміщення і зачинив за арештантом двері. Товстенні залізні двері в моторошний склеп глибоко під землею. Оглянувши сірі стіни, підлогу та стелю з численними темними плямами, арештант похитав головою і звернувся до чекіста, що, попри пекло херсонського літа, сидів за залізним столом у нерозлучній шкірянці.

– Звичка підвального… О! Вибачте… підпільного життя? А це камера тортур? – спробував жартувати підконвойний.

– Власне кажучи, підпільником я не встиг побувати, – зовсім не образився той, хто сидів за столом. – Спишемо ваші слова на цікавість, бо запитання тут ставлю я. Хоча… нехай між нами відбудеться бесіда, а не банальний допит. Бачу, ви згодні. Зупинімося на анкетних даних, які ви зволили мені запропонувати, шановний Олександре Яковичу. Мені й надалі так до вас звертатися? Чи будуть зміни в анкеті?

– Олександр Якович Гордієнко. Змін не буде.

– От і добре. А на запитання відповім. Це особлива камера допитів…

– Я бачу.

– Ах, ви про ці плями на стінах, стелі й, зрозуміло, на підлозі. Запевняю: багато з них – сліди, що залишилися від царського режиму. Я розумію. Ви з вашим козацьким дитинством, отроцтвом і юністю були особливо далекі від світу криміналу. Тому… певен: вам невідомо, що до війни з японцями особливо небезпечний кримінальний елемент кораблями відправляли на каторгу. Так далеко, що й уявити не можу, кому це на думку спало. Десь навіть згоден, що Сахалін – ідеальне місце для каторжан. З острова не втечеш на волю. Розумію і головну ідею – каторжани відбудуть термін, звикнуть, обживуться і не забажають повертатися в Росію. Так і з’явиться цивільне населення на тому Сахаліні. Нехай поки що з покидьків суспільства, зате діти, ні, радше їхні нащадки, можуть стати законослухняними і вірнопідданими. А після того, як Японія надавала тумаків імператору всеросійському в тій війні й відірвала половину Сахаліну, злочинців вирішено було залишати в центральній частині імперії, але в каторжних в’язницях. Знаєте… ці ланцюги, кайдани та інше… Зокрема різки… Сікли усіляких бунтарів і порушників тюремного порядку. Справді, десь на початку століття був наказ Міністерства юстиції «застосовувати у в’язницях тілесні покарання, зважаючи на психічний стан арештантів і їхню інтелігентність». Але це вже на розгляд начальника в’язниці. Бувало, й пику били та інше. А тут було найзручніше. Запевняю, якщо у цій камері зазвучать єрихонські сурми [19] У біблійній Книзі Ісуса Навина (розділ 6) розповідається про облогу євреями, які поверталися з єгипетського полону в Палестину, міста Єрихона, що стояло в них на шляху. На сьомий день єврейські священики почали обходити стіни міста із сурмами. І від звуку цих сурм стіни несподівано розвалилися. , їх навіть поверхом вище не почують.