Віктор Вальд - Отаман

Щоправда, деяким одруженим офіцерам довелося заспокоювати дружин – але на те вони й дружини, щоб сльозами проводжати на війну.

Добре, що більшість офіцерських і козацьких дружин не встигла на вивантаження полку в Баку. І це слава Богу. Не потрібно їм було бачити, який жалюгідний вигляд мав полк після каспійської качки. Козаки – напів хворі, немиті, нечищені, мокрі й зігнуті в три погибелі від холодних дощів. Коні ще гірші – брудні, неприємні на вигляд, ніби їх побила короста. А ще… Усі коні витерли свої хвости об дошки бортів «догола», і тепер ті стирчали, немов качани [21] Зі спогадів Федора Івановича Єлісєєва «Козаки на Кавказькому фронті, 1914—1917». . І здавалося, що нічого вже не виправиш. Але козаки на те й козаки. Жартами і примовками та за роботою полковою швидко самі оговталися й коней любов’ю відродили. Он які тепер козаки браві й охайні. Сидять біля прочинених дверей теплушок, звісивши ноги, і заливаються піснями й сміхом. А хвости у конячок відростуть. Буде чим відганяти турецьких комарів і ґедзів.

У Тифлісі [22] Російська назва грузинської столиці Тбілісі, вживалася до 1936 року. останній ешелон затримався. Старшини полку зранку відбули в штаб Кавказького фронту. Вільні від чергування офіцери-закаспійці «відбили» кілька столів у переповненому офіцерами вокзальному ресторані. Чи то від службового старанності, чи то від гордості за земляків, а радше заради особистої вигоди, буфетник особливо рекомендував грузинський коньяк. Казав, що кращий від французького. Виготовляє його в Кутаїсі один грузин – Давид Сараджишвілі. Торік цей напій завоював тринадцять медалей на міжнародних виставках. Коньяк виявився чудовим. Фрукти – свіжими й солодкими. Шашлик танув у роті.

Поправивши бездоганно чистий жерьолок [23] Комір на сорочці. , сотник Неустроєв вирішив приєднатися до Захарія Герасимовича.

– Здивований, пане осавуле. Здивований…

Захарій Герасимович скосив око на молодого сотника.

– І чим же, пане сотнику?

– Не тільки вашим голосом, а й тим, як майстерно ви його використовуєте. Це не просто спів… Це… Це… Що це?

Захарій Герасимович із подивом подивився на сотника, котрий хапав відкритим ротом повітря, і простежив за його поглядом. Усміхнувся старий служака-осавул, якому вже було за тридцять. Але не встиг ані слова сказати, ані стримати свого товариша по службі.

А той уже кроків за двадцять розпікав дев’ятьох козаків. І, правду кажучи, було за що. Всяке буває на війні, коли йдуть бої, коли доводиться здійснювати багатокілометрові марші або місяцями сидіти в окопах. Але щоб у такому вигляді висуватися на фронт? Це просто принизливо для російської армії! Були вони у старих, бувалих у бувальцях, а в багатьох місцях ще й з різнокольоровими латками світло-сірих черкесках дивного крою з пом’ятими малиновими погонами. У нестатутних широченних шароварах із плоскими до непристойності папахами, без кокард і козацьких відзнак, що були даровані на головні убори імператорами багатьом кубанським і лінійним полкам. Ба більше: ці горе-вояки ще й не мали натільних сорочок. У розкритих комірах бешметів це було особливо зухвалим.

– …навіщо государ імператор назавжди звільнив кубанського козака від всякого податку? Щоб козак справив собі стройового коня і вирушив у похід в справному обмундируванні! А ви… Ви ганьба імператорської армії. Ви ганьба війська кубанського! Вам що, курка на ногу наступила?

– Пане сотнику! Йдіть за мною! – пролунав за спиною розгніваного офіцера голос осавула Котляра. Підкоряючись наказу, сотник Неустроєв повернувся на каблуках і, важко дихаючи, пішов слідом за старшим офіцером.

Відійшовши на дюжину кроків, Захарій Герасимович відсердився й тихо сказав підлеглому офіцерові:

– Одразу ж погоджуся, що ваш гнів, Петре Івановичу, доречний. Під час війни держава зобов’язана надати козацьким частинам гвинтівки, кулемети й артилерію. Вся інша зброя, а також амуніція й обмундировання – за рахунок козака, що відправляється на війну. Придивіться до зброї. Що скажете?

Сотник Неустроєв видихнув грузинський коньяк і насилу повернув голову до спертих спинами до стіни вокзалу його земляків-кубанців. Придивився і згідно закивав головою.

Нічого не скажеш – озброєні дорого. Не поскупилося начальство на цих козаків. Отже, вони того варті. Замість кавалерійського короткого карабіна або піхотної трьохлінійки Мосіна – німецький маузер, гвинтівка високої точності, сили бою і надійності. На ремені замість кинджала, гордості кожного козака-кубанця, – ніж у м’якому чохлі й кобура з револьвером. А до плечових патронташів, уже давно викреслених з армійського статуту, прикріплені бомби РГ-14 системи Рдултовського. Такі самі секретні ручні гранати надійшли для випробування й ознайомлення в фортецю Кушка саме перед від’їздом 1-го Кавказького полку на фронт. А ще на кожному з тих козаків – моток тонкої незвичайної мотузки та зв’язки гачків і кішок. Увесь цей грізний арсенал доповнювали незвичайні об’ємні мішки з безліччю нашитих кишень. Таких не передбачав жоден статут. Отже, шили самі або на замовлення.