Роман Коваль - Кость Блакитний, отаман Степової дивізії

Народився 10 лютого 1898 року в заможній селянській родині с. Ганнівки на Катеринославщині. Справжнє прізвище Костянтин Пестушко.

Батько Костя, Юрій Семенович Пестушко, закінчив чотири класи церковно-приходської школи; мати, Олександра, була малописьменною. Кость мав трьох братів (Івана, Федора, Миколу) та три сестри (Поліну, Віру, Уляну), які згодом стали вчительками.

«Дитинство Костя мало чим відрізнялось від дитинства інших сільських дітей, — пише Олена Несіна, племінниця отамана, — грав з хлопцями на вигоні у війни, ходив до школи, допомагав батькові по господарці. В міністерській двокласовій школі Кость виявив непересічні здібності до математики. Закінчивши школу, поступив до Олександрі-вського механіко-технічного училища». [1] [1] Тепер Запорізький технічний університет. Р.К. Але навчання закінчити не вдалося.

«Кость дуже добре вчився, особливо з математики, — розповідала сестра Віра. — Одначе вчитель математики його не любив, бо Кость задавав питання, на які той не завжди мав відповідь. Завершились не надто приязні взаємини тим, що вчитель поставив Костеві двійку і велів восени брати переекзаменовку. Кость нічого з математики ціле літо не робив, але восени на екзамені відповів на всі запитання.

— Теперь вы материал знаете, — заявив вчитель і поставив йому «відмінно».

— Вы действительно так думаете? — перепитав Кость.

— Конечно, — відповів учитель.

— Так вот что, господин профессор, я за целое лето книги в руки не брал, — заявив Кость, а увечері прийшов до його помешкання, порозбивав вікна і на другий день зголосився добровольцем на фронт».

Майже два роки воював український юнак на турецькому фронті за російські інтереси. Воював хоробро і дістав у нагороду кілька Георгіївських хрестів. Був поранений. Після шпиталю його направили до офіцерської школи в м. Горі. Закінчивши школу, Кость отримав призначення на Західний фронт, де й зустрів Лютневу революцію. Брат Федір [2] [2] Літературний псевдонім «Юрко Степовий», автор книги «В Херсонських степах». оповідав, що на заклик Тимчасового уряду Кость зголосився добровольцем до т. зв. «ударних батальйонів смерті». Тут його захопила жовтнева революція.

Незабаром Кость повернувся додому…

В 1918 р. Пестушко підпав під гетьманську мобілізацію. Служив у Маньківському полку в Білій Церкві. Як стверджував брат Федір, Кость дослужився до полковника. Під час протигетьманського повстання Пестушко приєднався до військ Симона Петлюри.

У червні 1919 р. місцевість, де жила родина Пестушків, зайняли денікінці. «Кость, — стверджує Олена Несіна, — не бажаючи бути мобілізованим до денікінської армії, виїхав до м. Олександрівська, де ще з студентських років мав багато знайомих. У них він й переховувався до січня 1920 року». [3] [3] «Кость Блакитний, отаман Степової дивізії». Київ, 1997.

Олена Несіна повторює легенду, яку Кость Пестушко вигадав для своїх рідних і односельчан. Насправді він організував загін і воював проти білогвардійців. Про це свідчить, зокрема, начальник штабу Повстанської армії Нестора Махна В.Ф.Белаш: «1-го октября (1919 р. — Р.К.)… в штаб явились левые эсеры во главе с Миргородским, Степовым (он же Блакитный й Пеструшка) [4] [4] Правильно: «Пестушко». Р.К. й анархистом Мирским, помощником Шубы. Они говорили, что в районе Кременчуга имеется много повстанцев, сидящих в лесу без оружия, и что их надо вооружить». [5] [5] А.В. Белаш, В.Ф.Белаш, «Дороги Нестора Махно». Київ, 1993.

Далі Белаш розповідає про отамана Шубу, загін якого роззброїла бригада 14 совєтської армії. Із залишком у 200 бійців Шуба сховався у Чорному лісі, де зустрівся з отаманами Блакитним, Калібердою та «петлюровцем Скирдой». Об'єднаний загін отаманів силою в 500 бійців виїхав назустріч махнівцям коло Нової Праги. Белаш пише: «Получив заверение эсеровской фракции нашого Реввоенсовета о том, что эти отряды не имеют никакой связи с петлюровщиной и что они всецело будут подчиняться штарму, [6] [6] Штаб Повстанчої армії (махнівців). Р.К. я отпустил Блакитному 1000 винтовок й передал один батальон (1000 штыков) 5-го Гуляйпольського полка под командованием Кацюры. Таким образом выросла «Среднеднепровская группа» под командованием Блакитного в составе: отряда Кацюры (1000 штыков, 10 пулеметов), отряда Калиберды (1000 штыков, 5 пулеметов) й отряда Скирды (500 штыков, 2 пулемета)».