Роман Коваль - Кость Блакитний, отаман Степової дивізії

Оперативним простором Середньодніпровської групи Степового-Блакитного стали Черкаси, Бобринська, Чигирин, Кременчук, Ново-Георгіївськ, Знам'янка, Олександрія з напрямком дій на Білу Церкву.

В листопаді Блакитний доформовує групу в районі Чигирина. 20 листопада 1919 р. він звільнив ст. Знам'янку, яку охороняв гарнізон білогвардійського генерала Слащова.

Свою групу, яка нараховувала 3000 бійців, Блакитний назвав «Республіканським військом», чим викликав бурхливе невдоволення у штармі. Нестор Махно гнівався на Белаша за те, що свого часу той виділив 1000 гвинтівок Блакитному.

В цей час у штарм прибув Юрко Тютюнник. Він теж просив партію зброї для формування повстанських загонів у Київському районі. Його прохання викликало гнів Махна. Махно закричав: «УНР — наш классовый враг. Ни одной винтовки я не позволю отпустить из армии для этого империалистического вассала!». [7] [7] А.В. Белаш, В.Ф.Белаш, «Дороги Нестора Махно». Київ, 1993.

Нестор Махно наполягав, щоб Блакитний підлягав махнівському командиру Гладченку. Але Блакитний не визнав Гладченка за начальника. «Между ними возникла ссора, и Гладченко, поддерживаемый штармом, угрожал Блакитному». [8] [8] А.В. Белаш, В.Ф.Белаш, «Дороги Нестора Махно». Київ, 1993.

Кость Блакитний вже встиг переконатися, що «махнівці — це банда, яка живе сьогоднішнім днем». Кость прийшов до категоричного висновку, що «Махно ніколи й нічого не мав спільного з українською справою». [9] [9] Ю.Степовий, «В Херсонських степах», Мюнхен, 1947

В січні 1920 р. Пестушко повернувся до Ганнівки. Тієї ж ночі до села вступила Латишська дивізія Красної армії. Хтось із місцевих жителів повідомив особливий відділ дивізії, що додому повернувся «білий офіцер». Костя заарештували, але, переконавшись, що у денікінській армії він не служив, звільнили. На ранок Військова Рада Латишської дивізії зібрала схід села, на якому Костя було обрано головою волосного революційного комітету і комісаром Ганнівської волості.

На цій посаді Кость перебував до 12 травня 1920 року. Прикриваючись посадою, Пестушко творив підпільну українську організацію.

В той час у Криворізькому повіті майже одночасно утворилися дві підпільні організації, одна — під керівництвом Сергія Клепача і Скляра, друга — під керівництвом Костя Пестушка. Перша створила повстанком, до складу якого входили переважно боротьбісти. Активністю він не відзначався. Повстанком під керівництвом Костя Пестушка був активним від самого початку. До нього звернулись погляди повстанських ватажків Іванова, Гниненка, Петренка та інших. У розпорядженні повстанської організації Пестушка була, як зазначали пізніше катеринославські чекісти, «крупная реальная сила».

Субсидував її Голова Весело-Тернівського виконкому Олексій Литвиненко.

Підпільна організація Клепача та Скляра незабаром була розкрита чекістами. Це змусило їх змінити форми боротьби. Створивши повстанський загін, Клепач і Скляр виступили проти совєтської влади. Частина підпільників з Повстанкому Клепача-Скляра, побачивши, що їхні керівники поступаються організаційними здібностями Костю Пестушку, пішла до нього. Зокрема, до Пестушка перейшли сестри-зв'язкові Віра та Паша Бабенки, майбутній зрадник Кравченко та інші.

Як виглядав Степовий?

«Був це чоловік вище середнього зросту, — описував Костя молодший брат. — Добре складена статура. Бліде обличчя, але на рідкість привабливе: великі сірі очі, пухнасті чорні вуса, що надавали його двадцятидворічному обличчю більшої солідності, і хвиляста зачіска назад. Сіре вбрання військового строю, елегантні офіцерські чоботи. На правому боці маленький парабеллюм, зліва — пляншетка, а через шию — далекогляд». [10] [10] Ю.Степовий, «В Херсонських степах», Мюнхен, 1947

Найбільшою проблемою було: де дістати зброю? Від Врангеля Степовий, як свідчили агенти ЧК, «помощи не хотел получать». [11] [11] «Отчет Екатеринославской губернской ЧК с 1.01.1920 по 1.11.1921 годы». Дніпропетровськ, 1994.

У підпільників визрів оригінальний план озброєння: вирішено було використати оголошену червоними мобілізацію.

На мобілізаційний пункт у Кривому Розі 12 травня 1920 р. повинні були з'явитися юнаки 1898–1900 років народження. Новобранцями — згідно з розпорядженням більшовиків — мали опікуватися Голова Ганнівського волосного комітету Костянтин Юрович Пестушко та Голова Жовтянського волосного комітету, колишній капітан царської армії Григорій Кіндратович Гниненко.