Роман Коваль - Кость Блакитний, отаман Степової дивізії

На нещастя маршрут Степової дивізії перетнувся з маршрутом Кінної армії, яка з польського фронту переправлялася на південь України для боротьби з Врангелем. Біля Сентова загін Чорного Ворона вступив у нерівний бій з великою частиною Кінної армії. Не знаючи добре місцевості. Чорний Ворон не зміг вивести свого загону. В смертельному бою, рятуючи Степову дивізію, весь повстанський відділ Чорного Ворона разом з командиром загинув.

Наступила пізня осінь… Літнє обмундирування вже не гріло, а зимового майже не було. Чимало повстанців були босі. Це змусило отамана прийняти ріщення про демобілізацію Дивізії.

Перед тим як на зиму демобілізувати свою армію, Степовий розбиває її на полки за територіальною ознакою. Кожний полк, відходячи до своєї місцевості, забирав зброю, ховав її в місця, відомі лише командному складу. Частина повстанців знову повернула до Холодного Яру. Не демобілізувався й кінний полк Іванова. Він продовжив боротьбу.

Кость Блакитний і його соратники згідно з вказівкою штабу Юрка Тютюнника, перебуваючи у підпіллі, готували широке повстання. В березні 1921 р. в Тарнові, де на той час знаходився штаб Юрка Тютюнника, побувала зв'язкова Костя Блакитного Віра Бабенко. Вона успішно повернулася на Катеринославщину і передала відповідні інструкції отаману.

На Катеринославщині з'явився й уповноважений Симона Петлюри, видатний організатор українського підпілля доктор Гелєв. Симон Петлюра призначив його, серба за національністю, уповноваженим з організації повстання на Катеринославщині, Північній Таврії та Західній Херсонщині.

Серед підпільників слід також згадати добрим словом Пашу Бабенко, Лютого, Олексу Литвиненка, Порфирія Приволоцького, Огника-Микитенка, Івана Шпонька, Йосипа Безрідного, Івана Горобця, Кедровського, Юхима Ільченка, Загуменного, Охрімовича, Даниленка, Марію Радько та інших українських патріотів.

Плани українських підпільників, як свідчить ворог, були «грандіозними». Чекістів вразила «широта размаха задуманного». І це не були плани на піску.

Революціонери Півдня України провели величезну роботу — була створена потужна підпільна мережа. 5-й з'їзд Совєтов Катеринославської губернії, враховуючи нетривке положення окупаційної влади, 8 березня 1920 року оголосив «фронт борьбы на внутреннем кулацко-бандитском фронте фронтом такой же государственной важности, как и бывший белогвардейский». [27] [27] ЦДАВО України, ф. 3204, оп. 1, спр. 27, арк. 5.

У зв'язку з цією постановою губвиконком оголосив на час кампанії «по борьбе с бандитизмом» «всю территорию Екатеринославской губернии на положении фронта со всеми вытекающими последствиями». [28] [28] ЦДАВО України, ф. 3204, оп. 1, спр. 27, арк. 5.

Показово, що совєтська Росія поклала керівництво «борьбой с бандитизмом на Украине» на Раду Оборони, конкретно, на командуючого російськими окупаційними військами в Україні М.Фрунзе. Як бачимо, втриматися в Україні окупаційна влада могла лише силою армій і фронтів. А росіяни твердять, що їх, завойовників, українці-наддніпрянці зустрічали з хлібом-сіллю.

Повстання мало розпочатися в Єлисаветграді під час першотравневої демонстрації 1921 року, керувати якою повинен був видатний військовий організатор Андрій Гулий-Гуленко.

Але плани повстанців перекреслив отаман Андрій Рибалко-Зірка. Його дивовижна необережність призвела до розкриття повстанської підпільної організації і, як наслідок, — до численних людських жертв. І дата повстання була перенесена на 1 червня.

Завдяки — спочатку злочинній необережності отамана Зірки, а потім і зраді — були знищені сотні українських патріотів, в тому числі й провідники: Кость Блакитний, доктор Гелєв, Холодноярський отаман Юхим Ільченко, на той час командуючий повстанцями Верхньодніпровського повіту і частини Криворізького, та й сам Андрій Олександрович Зірка-Рибалко… Тільки 25 серпня 1921 р. в Жандармській балці з вини Андрія Зірки було розстріляно Катеринославською ЧК 52 повстанці, і серед них Віра Лук'янівна Бабенко, Параска Лук'янівна Бабенко, Марко Кикоть, Микитенко-Огник, Аврам Огій, Ганна Уманська та інші підпільники.

Сестри Віра та Паша Бабенки, за словами очевидців, йшли на розстріл, співаючи «Ще не вмерла Україна»…

Через зраду Андрія Зірки був розкритий і Центральний Український Повстанський Комітет у Києві, все керівництво якого було виарештуване.

«Так была, — пишуть чекісти, — ликвидирована попытка петлюровцев организовать грандиозное восстание на Украине, причем большую роль в зтой ликвидации сыграла Екатеринославская губЧК». [29] [29] «Отчет Екатеринославской губернской ЧК с 1.01.1920 по 1.11.1921 годы». Дніпропетровськ, 1994.