Віктор Вальд - Отаман

– Та піддався хитрий Куля. Нашого підосавула [24] Військове звання (чин) обер-офіцерів (молодших офіцерів) у козацьких військах російської армії, що відповідало штабс-капітану і штабс-ротмістру в регулярних військах (піхоті та кавалерії). Запроваджене в 1884 році. Підосавул був помічником (заступником) осавула, командував півсотнею або сотнею. і конем не зіб’єш. А впав Батя як на картинці…

– А як можна діда не послухатися?

– І чого з дідом сперечатися?

– Хоч би й Куля, але то ж дід!

– Дід є дід… Козак дідові коритись повинен. Бо дід – совість козачого братства.

Тихо перемовлялися козаки, поки їхній Батя обернувся і швидким кроком попрямував до них. Команда враз розступилася, і Куля стрімко увійшов в коло.

– Отже, так! Той малий тепер з нами. Самі знаєте, що це значить…

– Знаємо. Розуміємо, Юхиме Олексійовичу… Так і буде, – з розумінням загули козаки.

– Цить! – гаркнув підосавул Куля. – Треба поважати дідів. Вони поручилися за того малого. Якщо вони вирішили, то так і мусить бути. Ми тут усі з діда-прадіда пластуни. Всі зав’язані – і кровно, і по-кумівськи, і родинно… Не раз у ділі були. Один одного як облуплені знаємо. Розуміємо, що у кого в голові і як те використовувати. Малий нам ніби й тягар. Кожен пластун – козак, але не кожен козак – пластун. Наглядати за ним – та ще морока. Але дідам я слово дав. Тепер той малий мені брат, і вас прошу прийняти його як брата-пластуна. Може, на щось і згодиться. Поки що не панькайте його. Подивимося, що за чорти у нього в душі смолу перемішують. Може, то й справді заміс особливий.

Особливий заміс! Це про природних пластунів, а не про тих, кого в них записують за наказом. Це вони, спадкоємці вікових військових традицій і таємних мистецтв, після того як Катька потьомкінська спочатку знищила Січ і вольності запорозькі, а потім змилостивилася й відписала землі на Кубані, першими висадилися на Таманському півострові 25 серпня 1792 року. Звідси першими й пішли по воді, болотах, очерету та сухих степах. Від гирла Кубані й до Кавказьких гір досліджували і землі, і води, і сусідів. Вони ж першими й зійшлися в бою з тубільними племенами, які не хотіли ділитися водою, рибою, дичиною і пасовищами. Вони ж навіть після того, як силою зброї запорожці, іменовані тепер кубанськими козаками, примусили горян до миру, першими зустрічали в засідках розбійників – бездомних кінних фанатиків-«хаджиретів» [25] Черкеська назва абреків – людей, що втекли в гори й живуть «поза законом». , піших бандитів «психадзе» [26] «Водяні пси», невеликі розбійницькі зграї з найбідніших верств горців, які нападають крадькома, поповзом, раптово. і просто неприборкану горянську молодь, яка продовжувала грабувати, різати, брала в полон. Це пластунам доводилося годинами підповзати до ворога [27] За найпоширенішою версією «пластун» походить від «пластувати» – повзти. , по горло стояти в крижаній воді, нерухомо сидіти навпочіпки – і з такої незручної пози миттєво вступати у бій. У бій, в якому необхідно було перемогти, бо пластуни в полон не здавалися, поранених не покидали, полеглих ховали на місці або забирали з собою.

Вони – ті, хто вміє влучно стріляти на «хрускіт», вистежувати в повній темряві сакма [28] Сліди. , здатні тінню просочуватися у ворожий табір. А ще досконало володіють рукопашним боєм і хвацько б’ються шаблею на коні. Вони завжди були найкращими з найкращих. Та й віку гожого. Особливого! Молоді козаки занадто гарячі для пластунської справи, а після сорока – вже важкі.

А цей іще малий, що тут скажеш? Чи виявиться він таким самим досвідченим, розсудливим і холоднокровним, як старші в команді? А водночас спритним, стрімким і витривалим, як молодші? Та навіть не це найважливіше. А те, чи готовий померти, рятуючи інших? І якщо вже вмирати доведеться, то не за нагороди державні й не за багатство – за віру, за землю, на якій народився, за сім’ю, за честь і славу козацьку!

– Отамане! Хто ж той малий? – запитав Батю його кум і права рука Чупа, поправляючи пасмо волосся на своєму правому вусі.

Стенув плечима підосавул Куля, а потім махнув рукою.

– Гей, козаче, йди-но сюди!

– Слухаюсь! – голосно відгукнувся той, через кого дід здійснив далеку подорож від Тамані в серце кавказьких гір. Він бігом попрямував до отамана.

Наблизившись, за статутом перейшов на крок і зупинився за три кроки від командира. Приклавши руку до кубанки, так само голосно доповів.