Віктор Вальд - Отаман

За Тифлісом потяг рухався повільніше. Моторошно було дивитися з прочинених дверей на блискучі в глибині ущелин гірські річечки. Моторошно будь-кому, але не тому, хто вже не співав, а просто кричав у ту безодню:

То підем же додому,

Милий мій миленький.

Вареничків наварю,

Голубе сизенький.

Не балуй, мила,

Не балуй, мила,

Не балуй. У-ха-ха!

Моя чорнобрива.

Уже й самі гори та безодні хвацько підхоплювали, струшуючи небеса:

Не балуй, мила,

Не балуй, мила,

Не балуй. У-ха-ха!

Моя чорнобрива.

От же радість! Підхопили пісню, стали кричати і махати папахами козаки 1-ї Кубанської бригади, які охороняли міст за кілька верст від Тифліса. Їм відповіли закаспійці дружним привітанням від кожної теплушки. Особливо щасливі заходились у свисті, запримітивши на козацьких постах вірних дружин у святкових строях.

І які вони міцні, любі подруги! Не злякалися дороги дальньої, витрат великих і оповідок про диких горян, які все ще крадуть руських жінок. Злетілися вони, щоб перед війною побачитися зі своїми чоловіками. Може, й націлуватися перед тим, як розпрощатися навіки. Адже все-таки війна.

А колія сталевим змієм звивалася далі між гір, висла над обривами і вповзала в численні тунелі. Втискувалися в ту темінь разом з вагонами і пісні. Звучали в тісноті приглушено – зате, вирвавшись, просто приголомшували небеса запалом, веселощами й заливистим свистом.

Після спільної похідної вечері все дивувалися козаки, як таке в горах можна спорудити! Яких сил людських це вимагало! Яких мізків неймовірних треба, щоб придумати, та яких гір золота, щоб оплатити будівництво тієї залізниці! А тунелі! Якби не лампи електричні, то коні в теплушках збожеволіли б. Бо ж хоч і під сірим листопадовим небом їхали, та все ж світло. І раптом темінь миттєва, ніби Боженька свічку життя на землі згасив. Як кінському серцю те витерпіти? І знову ж таки – як кам’яну гору, та ще таку величезну, прогризти і не обвалити? І знову ахали й охали…

Не знали самі, та й ніхто козакам і не бажав розповісти, чому імператор російський раптом перейнявся зручністю доріг в Закавказзі, яке на мапах государевих значилося як Південь Кавказу. Навіщо у вірменські гори цар Микола Другий вклав понад триста мільйонів рублів? Гори золота! Саме вони дозволили створити унікальні споруди. Зокрема й тунелі.

Для того щоб пробити гору у вірменському селищі Джаджур в Ширакській області, довелося вперше в світі застосувати електричні дрелі та електричне освітлення. Тільки за вивезення з тунелю одного воза скельної породи вірменину платили рубель золотом! Три ходки в день забезпечували людям місячну платню в диких горах, практично позбавлених родючого ґрунту й промисловості. Джаджурський тунель завдовжки у півтори версти [34] 1703 метри. був побудований за рекордні п’ять років! А вся Вірменська залізниця від Тифліса до Єревана – лише за сім років!

Подолавши гори, рейки продовжили далі, бажаючи зв’язати Північний Кавказ і Причорномор’я з портами Перської затоки.

Але! Не прибуткова торгівля зі Сходом, не бажання покращити взаєморозуміння з народами Азії, не прагнення нарешті вирватися на океанські торгові шляхи і зовсім не турбота про торговців і мандрівників змушували білого царя всієї Росії вкладати в залізниці величезні кошти і вкладатися в рекордні терміни. Була більш важлива, точніше, життєво важлива причина: Європа, що домінувала над рештою світу, вже готова була спалахнути вогнем безпрецедентної війни, яку відразу назвуть Великою [35] Перша світова війна. Це назва утвердилася в історіографії, природно, тільки після початку Другої світової війни. А в міжвоєнний період вживалася назва Велика війна ( англ. The Great War, фр . La Grande guerre), в Російській імперії її іноді називали Другою вітчизняною, а також неформально (і до революції, і після) – німецькою; відтак більшовики іменували її імперіалістичною війною. .

До небувалої війни готувався і Генеральний штаб Російської імперії, чітко розуміючи, що доведеться воювати на два фронти: Європейський – проти німців і їхніх союзників, і Кавказький – проти Османської імперії, яка в останні роки все частіше заявляла про себе як нова держава, Туреччина [36] Лише 29 жовтня 1923 року Великі національні збори Туреччини оголосили про створення Турецької республіки, таким чином узаконивши скасування імперії османів. Доти слова «османський/оттоманський» і «турецький» на Заході вживались як синоніми. Після 1920—1923 років, коли ця країна прийняла офіційну назву Туреччина, відоме в Європі з часів турків-сельджуків найменування «османський/оттоманський» стало анахронізмом. .