Віктор Вальд - Отаман

– «Вольноопрєдєляющійся»… тобто однорічник [29] У царській армії право бути однорічником (рос. «вольноопределяющийся») отримували добровольці, які мали вищу чи середню освіту, або закінчили шість класів будь-якого середнього навчального закладу, або два класи духовної семінарії, не молодші 17 років. …

– І чого кричати? – стенув плечима височенний козак. – На турка так будеш єрихонити. А ми між собою балакаємо.

– То і я можу балакати, – згідно кивнув той малий.

Юхим Олексійович рухом руки зупинив молодого козака.

– Отже, доброволець. Грамотний, отже… За новою модою панове офіцери в царській армії до таких звертаються на ви! А ми всі козаки-брати! Усе, як у давнину. Давай папери…

А поки доброволець діставав із внутрішньої кишені документи, Чупа з-за плеча кума-командира запитав у новоприбулого.

– З якої станиці, козаче?

– Та… Не зі станиці… З Антонівки я… – й не змигнувши сіро-блакитними очима, спокійно відповів той.

– А де це? – запитав один із козаків. – Може, під Москвою десь?

Доброволець усміхнувся, але миттєво стягнув губи до нитки.

– Ні. То селище під Херсоном. За козаків було Широке. Переселені селяни прижили назву Антонівка. В паперах і так і так пишуть. В моїх – Антонівка [30] Остаточна офіційна назва Антонівка з 1917 року. .

Кубанці похмуро перезирнулися.

– Може, хоч болдиря [31] Так називали сина некозака і козачки. який? Га, куме? – з надією подивився на отамана Чупа.

– Цить! – гаркнув отаман і, подивившись на насуплених козаків, пояснив: – Думаєш, не питав? Сказав дід: козацької крові! Та Антонівка – навпроти Олешківської Січі. Зимовник був козацький… Дніпро їх розділяє… Павле, віддай козакові мій гвинт. У поході новим розживусь. Чув мене, «вольноопрєдєляющійся»?.. Тьху ти! Йосип голий! Яка тяжка лямка москаля… Будеш у нас грамотієм… О! Будеш у нас братом Бурсаком! Як вам, хлопці?

Козаки дружно засміялися й кожен по черзі обійнявся з новим братом.

Із платформи було легко проскочити в розчинені двері вагона.

Козаки-закаспійці й рота не встигли розтулити, як між їхніх ніг із клубів паротяжної пари ковзнули якісь чорти і тут-таки дружно обсіли правий бік вагонних нар.

– Це що за чортівня така звалилась… – ще не встиг закінчити сотник Неустроєв і голосно розсміявся: – Боронь Боже, не думав так швидко побачитись.

– Підосавул Куля! – почувся голос із купи латаних черкесок і звідти ж простяглася рука з пакетом.

Печаті на пакеті вже були зламані, тому молодий офіцер без вагань витяг цупкий аркуш.

– Сприяти… Ні в чому не відмовляти… Не перешкоджати… По мірі можливості й більше того… Від його високопревосходительства генерала Юденича [32] Із початком Першої світової війни Юденич став начальником штабу Кавказької армії, що вела бої з військами Османської імперії. ! Від самого Миколи Миколайовича? Оце так! Отже… Що ж, ласкаво просимо! Нумо, братці, потіснімося! Адже це наші – кубанці!

– Бодай мене чорти вхопили, якщо це не Павло Цвешко! – вигукнув урядник Мокриця, права рука сотенного Неустроєва. Величезний чолов’яга розставив руки, й у вагоні стало тісно. – Йди-но до мене! Я тобі зараз згадаю твою підніжку на ярмарку! Сто чортів тобі в печінку! Такого бичка у мене з-під носа забрав, кнур ти ефіопський!

– Е-е! Сам ти комбінація з трьох пальців! А боролися ми чесно, по-циганськи. Як і домовлялися. І це всі присутні на уманському ярмарку [33] Ярмарок у станиці Уманській. Курінне селище Уманське отримало назву від куреня Запорозької Січі, в якому жили вихідці з околиць українського міста Умані. Засноване в 1794 році – одне з перших 40 поселень чорноморських козаків, переселених на Кубань. У 1934 році перейменоване на станицю Ленінградську. визнали, – запротестував богатир Цвешко.

– Визнали? Ну так, визнали. Тоді ходи-но, хай просто так, від усього серця і душі обійму! А то кого не притисну брататися, то відразу бідкаються, що слабосильні…

Богатирі під сміх закаспійців і пластунів тричі з неймовірною силою побраталися. Потім, за старим звичаєм, тут-таки засвистали і заспівали відому всій Кубані «А мій милий вареничків хоче».

І поплили, і закрутили, і стали скакати від гори до гори підхоплені всім складом полку, веселі «варенички»:

А мій милий, чорнобривий

Вареничків хоче.

А мій милий, чорнобривий

Вареничків хоче.

То звари, мила,

То звари, мила,

То звари. У-ха-ха!

Моя чорнобрива!