Віктор Вальд - Отаман

Британський віцеконсул у Херсоні Едвін Каруана покинув місто (документальних підтверджень цього поки що не знайдено) 30 січня 1919 року. У посвідченні, виданому Херсонським губернським комісаром, йому було дозволено (для потреб військ Антанти) вивезти з міста на пароплаві «Доб» 15 тисяч пудів (246 тонн) борошна.

Прошу підтвердити або спростувати факт надходження «херсонського» золота до Одеського Народного банку.

За можливості також прояснити питання доставки міноносцем «Нерейда» банківського вантажу при його поверненні до Англії.

Встановити місцеперебування колишнього британського віцеконсула, а також повноправного консула Туреччини Едвіна-Вільяма Петровича Каруани (англ. Edwin Caryana), який народився в 1876 році на Мальті.

Так само додаю свинцеве пломбування, зняте з ящика, де було золото, яке Мідас доставив у Херсонську ЧК. На ньому чітко прочитується назва «Nereida», що відповідає назві англійського міноносця «Нерейда».

Прошу повідомити про результати пошуку Афродіти. Моя брехня або ухилення від даного питання може значно погіршити довірчі відносини, які встановилися з Мідасом.

Оперативні заходи щодо розшуку золота в Херсоні (так само в міському підземеллі) і його околицях позитивного результату поки що не дали.

Їх привели одразу після «ранкового чаю».

Кружку окропу і шмат чорного як вугілля хліба стали називати «ранковим чаєм» після «смачного» оповідання діда Калини про «тяжку» долю каторжан проклятого царизму. За заведеним старим в’язнем правилом смакували за столом, як робили це правильні в’язні. Розмовляти при цьому дід не дозволяв і дуже сердився, коли хтось забував про це. Вигляд розгніваного безпорадного старого дуже тішив однокамерників. У душі вони реготали так, що аж сльози виступали на очах. Але ображати діда ніхто не бажав. Його невпинна балаканина про все і ні про що полегшувала тяжку долю бути каторжанином за рідної пролетарсько-селянської радянської влади.

Слова старого про те, що ще недавно каторжани слухались Калину більше, ніж начальника в’язниці, були кумедними і народили безліч смішних запитань, які потім активно обговорювалися. Дивно, але дід на той сміх зовсім не ображався.

– Сміх у тюремній хаті – це цілющі ліки. Скрашує перебування, коли одне і те саме день за днем і рік за роком. Але той сміх повинен бути таким, щоб не ображав, не принижував і не брав за душу. А так ги-ги і га-га – це добре, – усміхався разом з усіма Калина.

– А чого ж таки не погигикати? Кому скажеш із червоноармійців, що знаменитий комдив Котовський лежав на тюремних нарах поруч із нашим дідом Калиною! Скажи таке, і будь-який червоноармієць іржатиме, як кобила, яку ніяк не наздожене жеребець. Наіржеться, а потім ужене дідові кулю в живіт, – похмуро мовив колишній червоний кавалерист, який двічі бачив самого Котовського.

Чолов’ягу, якого дід прозвав Кавалеристом, посадили за дрібницю. Минулого літа на хутір забрів солдат. Йшов той із Криму або й ближче, але ніс мішок солі, майже пуд [68] 16 кг. . Посиділи, викурили по три самокрутки, поговорили. А говорив той солдат українською, ну чисто як кум Хведько. Відсипав солдат трохи солі за вечерю і чарку. Та ще попросив сіль зберегти на кілька днів. Кудись йому потрібно було, а пуд усе-таки – тяжка ноша. Пішов і пропав. А за тиждень червоні натиснули і погнали Врангеля з херсонських степів до Криму й далі. Цього разу Кавалеристові не допомогла медична довідка про тяжкі поранення на Германському фронті. Посадили чолов’ягу на його-таки конячку, дали карабін і шашку. Ось так і став кавалеристом. Відпустили аж у травні наступного, двадцять першого року. Повернувся герой на хутір, а там його вже чекають. Узяли під білі ручки – і в Херсон. А все через дурепу-дружину. Не втерпіла – стала сіллю приторговувати, яку той солдат залишив. А коли дісталася до дна мішка, виявила якісь папірці. І продала їх мужикам на самокрутки. Гарний був папір, а ось те, що надруковано на ньому, – контрреволюція! Взяли жінку на базарі, швидко дісталися до клятого мішка і витягли пачку листівок. Як потім пояснили героєві-кавалеристу, підступний чорний барон Врангель відправляв із білогвардійського Криму агітаторів-офіцерів, нібито солдатиків. Для того, щоб вдало зав’язати розмову, таких сволот постачали сіллю. Поговорить, загітує за світову буржуазію, а коли Врангель поведе армію, щоб задушити радянську владу, кожен загітований увіллється в цю гідру контрреволюції. А до того нехай листівки із закликами буржуйськими між своїх селян поширює.