Віктор Вальд - Отаман

Ця «маса» і грала активну роль у новій селянській революції, радіючи можливості пограбувати багатих і не втрачати шанс нажитися на бідних.

Тепер, коли війська, головно козачі роз’їзди надісланих донців і кубанців, швидко з’являлися там, де збирався народ з будь-якого приводу, стало складно «пускати півня» і під час пожежі тягти все, що саме давалося в руки. Більшість «активних революціонерів» осіла на околицях міст, швидко прогуляла награбоване і тепер п’яно поглядала на можливість нового легкого заробітку.

Чимало буйного люду осіло навколо благодатного у всіх сенсах губернського міста Херсона [76] Херсонська губернія охоплювала сучасну Миколаївську, частину Одеської, Херсонської, Дніпропетровської (Кривий Ріг) та Кіровоградської областей України, а також частину Придністров’я. . Осівши серед родичів, далеких і близьких, кумів, друзів і просто товаришів по чарці, вони вже не наважувалися на зухвалі вчинки, розуміючи, що можуть бути схоплені за розбій, крадіжки і підпали не лише поліцією, а й сусідами, які дотримувалися правил громадського співжиття. Тому більшість колишніх «революціонерів» зайнялася перекупництвом і віджимом. Найчастіше з десяток товаришів чекали на світанку біля межі Херсона селянські вози і під тиском гуртом скуповували весь товар. За годину цей товар за подвійну ціну вже виставлявся на базарах губернського міста.

Поліція не встигала розслідувати всі скарги, а більшість скаржників, уже на другий день «навчена товаришами», боязко просила в поліційних дільницях не приймати їхніх заяв, бо, «пробачте, сталася помилочка». Начальство сердито тупотіло ногами, але переконати хуторян і селян не могло. Ціни на продукти в Херсоні росли ввесь рік не на жарт. Штрафи в 10, а то й 15 рублів за підвищення цін на предмети першої необхідності не допомагали. Не допомагали й відозви до населення міста та околиць: «У кожному випадку продажу продавцями продуктів за підвищеною ціною повідомляти чинам поліції. Тільки цим шляхом можна викорінити зло, яке лежить важким тягарем на населенні…»

Населення тяжко зітхало й купувало в кілька разів дорожчі продукти, розуміючи, що, поки палають степи, інших цін не буде.

Однією з малих радощів для збіднілих городян були торговці з приміського селища Антонівка. Вони, як розпечений ніж крізь масло, дивом проходили повз густі натовпи перекупників на своєму п’ятиверстовому шляху. Потім, не поспішаючи, займали місця на Привозі, в самому серці Херсона, і просили ціни помірні за вельми добротний і свіжий продукт. За стару цибулю – п’ять копійок за фунт [77] 453 г. , за молоду картоплю – 4 копійки, за м’ясо – від 15 до 17 копійок. Якщо привозили рибу, то за велику просили 1.20 рубля за пуд [78] 16 кг. , а дрібна йшла по рублю. Масло трьох сортів – російське, чухонське і вершкове – ніколи не було гірким і не містило, як часто бувало в інших торговців, сало. Рослинна олія – конопляна, соняшникова, макова, горіхова, гірчична – так само не була гіркою і не містила зайвих добавок. А ранньої весни зелень і овочі були ароматними і соковитими.

Тому антонівці дуже скоро розпродавали свої товари набагато вигідніше від тих, хто збував за пів ціни перекупникам, і вже до обіду ставили в караван вози, щоб рушити вздовж Дніпра у своє благодатне й шановане селище.

І не було в щасті антонівському ніякого дива від покровительства небесного або від начальства. Просто ще до сходу сонця, наповнивши з вечора воза всяким добром, як своїм, так і родичів, вирушав на херсонський Привоз старий козак дід Макар із заплющеним правим оком. Зі зброї при ньому був батіг – поганяти волів та козацька нагайка. Може, ще слово яке козацьке особливе знав. Може, й погляд особливий з єдиного лівого ока. Та плечі широкі, які навіть старість опустити не могла. Не бачили антонівці, щоб дід Макар бився, буянив або напивався.

Щоправда, деякі вже пристаркуваті односельці казали, що років зо двадцять тому Макар знався з оковитою, а ще ганяв чортів своєю козацькою нагайкою. Особливо вміло розповідав про те дід Просяк, якого батько навчив шабельних хитрощів. Ті хитрощі й здружили колись із діда-прадіда козаків Макара і Просяка. На пару, у свята, билися вони показово на шаблях – на радість і здивування односельців. Та після віспи, яка згубила двох старших синів Макара, той відійшов від друзів і шаблею односельчан більше не радував. А ось дід Просяк, якщо просила молодь і підносила частування, показував шабельну завзятість і любив побалакати «по душах». Підносили дідові Просяку гранчака з казенкою і усміхалися, коли дід випивав і довго крутив заперечно головою.