Віктор Вальд - Отаман

– Нє-є-є! То не оковита, – журився старий.

– А що за оковита? – підсміюючись, запитували старші хлопці.

– Те добро тепер прозивають спиртом! О! А запорозькі козаки – вчені люди у всьому! Називали латиною – аква віта! Що значить «вода життя». Возили те «життя» чумаки великими діжками з Криму. А коли переходили Дніпро під Бериславом, нерідко вибивали чіп і знімали пробу. Про тих, хто кріпко напробувався, казали: «П’яний як чіп». Від того лишку язик не дуже повертався сказати «аква віта», тому й виходила «оковита». Отже, вип’єш – і око вилізе. А що таке око, то вам відомо…

– Та ось воно – око, – сміялися хлопці й показували дідові чотиригранну пляшку з короткою шийкою на пів гарнеця [79] 1 гарнець – 3,27 літра. . Показували – і скоро передавали з рук до рук, поки пляшка не зникала.

Тоді дід Просяк починав голосно викрикувати:

– А бодай вас підняло і гепнуло! А щоб тобі, Петрусю, булька з носа вискочила! А щоб тобі, Мусію, муха вбрикнула!

Потів заспокоювався і казав з видихом:

– Ану її, ту оковиту. Ось Макар всі свої пляшки нагайкою побив, коли синів Боженька до раю запросив. Сказав: «Усе! Своє випив. Із радощів залишаю тільки слово до Бога». А побив ті пляшки дуже цікаво. Вишикував за п’ятдесят кроків і почав у них камінцям жбурляти. І не просто так, а робив зі своєї нагайки петлю і вкладав у ту петлю камінець. І точно кидав, а ще з такою силою, що вщент розліталася пляшка. То древня козацька наука. Мій батько того не вмів і мене не навчив.

Скільки не благали хлопці діда Макара ту кам’яну стрільбу явити – так і не вблагали.

Може, те, як нагайка стає в умілих руках смертоносною пращею, дід Макар явив перекупникам, а може, ще щось із древньої козацької науки їм продемонстрував, але на шляху його воза ніколи на поставали незнайомці з ножами й револьверами. Дізнавшись про таке, за возом старого козака спершу прилаштувався сусід, а надалі вже багато хто з антонівських.

Та й на базарі поруч із таким дідом відчували антонівські себе захищеними. Поліційні чини з повагою прикладали руку до козирка, знаючи діда як георгіївського кавалера. Двірники завжди місце Макарове на Привозі вранці замітали та водою вмивали двічі. Злодії далеко обходили антонівські вози, знаючи, що єдине око діда бачить далі й краще за будь-яку морську підзорну трубу. А п’яні якщо й тинялися поруч, то в пошуку підробітку або з бажанням запитати про щось діда, який знав геть усе на цьому світі.

Часто підходили із запитаннями міські. Питання були радше суддівського характеру, бо слово старого приймалося за остаточне в будь-якій суперечці покупця і продавця.

Підносять, наприклад, шматки м’яса. Ткне легенько в якийсь шматок палець старий, понюхає той палець і скаже:

– Це добре м’ясо. Пружне, тверде і ледь змочує палець. А той шматок і не піднось. Бачу: погане воно, слизьке, м’яке і в’яле. А ще відчуваю оцет. Гниль затирали. А це надто світле. Хворіло те теля. А то темне. Бичка того й не різали, помер він сам зі збереженням крові. Тому й м’ясо темне…

І про рибу казав:

– Риба, якщо вона купується в теплу пору сонною, то луска її повинна бути блискучою і слизькою, очі – витрішкуваті, а не провалені, зябра – світло-червоні, але не багряно-червоні й не білі. Якщо луска майже біла, то це тому, що той, у кого зібрався ти купувати попсовану рибу, промив її рясно водою, щоб позбутися гнильного запаху, а потім заморозив. У херсонських катакомбах добре тримається дніпровський лід. Майже ціле літо. Купуючи таку рибу, поганого запаху ти не відчуєш, але при варінні або в смаженому вигляді м’ясо риби буде в’яле, відставатиме від кісток. То удар по шлунку. Рибна отрута – найнебезпечніша. Так і до смерті недалеко. А якщо купуєш мерзлу рибу, знай: вона повинна бути добре заморожена, міцно, як камінь, з пилу, як кажуть, – щоб дзвеніла, коли стукне одна об одну. І все ж… Улітку риба несмачна. Узимку, восени і навесні риба смачніша. Риба важливіша від м’яса…

Говорив про яйця на сонці, про те, що кращі яйця зимової та ранньої весняної носки, доки курка, як то кажуть, не вхопила трави. Літні та осінні яйця оранжевого кольору далеко не такі смачні, як зимові й ранньовесняні з жовтком кольору червоного золота. Що довше яйце лежить на повітрі, то більше воно втрачає вагу.

Говорив про молоко і зерно, про виноград і яблука. Навіть про апельсини, лимони й ананаси, що горами височіли на херсонському Привозі. Особливо про те, як приготувати з тих плодів варення і всякі солодощі. Такою смакотою можна було здивувати родичів, які жили далеко від благословенного Херсона та інших портових міст, куди іноземні, та й свої купці в достатку доставляли цитрусові та інші продукти з усіх куточків світу.