Віктор Вальд - Отаман

З квітня на дідівському возі міцно влаштувався і Сашко. Чималий – вже дванадцятий рік днями. Та й з науками чималими в голові.

По-іншому подивився старий козак на онука, коли той повернувся з кубанських земель. Передав від діда Назара уклін та ще й показав, яку очеретяну і інші науки пройшов за два роки перебування під рукою хранителя козацьких таємниць і кориснішого, на думку бабусі, станичного вчителя Миколи Рябовола. Раділа до сліз бабуся Дора, дивуючись тому, як красиво виводить літери онук. Як швидко і складно читає. Як роз’яснює картинки в книжках. Як складає і віднімає цифри та інше з ними таке робить, що антонівський диякон просив малого допомогти в обліку церковних свічок. І від того плакала бабуся. Але це вже були інші сльози. Сльози радості і надії.

А в перші місяці повернення онука Сашка плакала над ним Феодора Петрівна, поминаючи невістку Наталку, що пішла через хворобу на небеса. Сина Якова, який десь згинув з дурної голови в полум’ї революційних бунтів. Кинув той Яків Макарович єдину кровинку Сашка в далеких кубанських чужих землях на руках чужих людей. Сам подався бозна-куди. І ні слуху ні духу від нього. А їй страшно було за єдиного онука… І знову сльози, подяка чужим людям у чужій землі.

Довго і докладно розповідав Сашко про ті далекі кубанські землі. Про станицю Дінську, про її суворого отамана Гурія Рябовола. Про його вченого сина Степана Гуровича, а найбільше – про геніального і доброго станичного вчителя Миколу Степановича Рябовола. Того вчителя всі кличуть по імені та по батькові, навіть батьки. Тільки отаман станичний онука не особливо шанує і кличе Миколкою. А всі інші дивуються його знанням і бажанням тими знаннями з діточками станичним без обмежень і особливих підношень ділитися.

Сашко Гордієнко так полюбився Миколі Степановичу, що вчитель називав його при людях козаком. І казав, що це Божа милість, що у Рябоволів є доброї крові родичі на Дніпрі. Старовинного роду козацького! І немає тому роду переводу! І знову бабуся плакала, згадуючи безвісти зниклого Якова, а дід сердито хмикав і сопів.

Тільки раз по першій траві бачив онук, як дід Макар сміявся від щирого серця. Зважився Сашко і показав дідові секретну зброю, яку сам зробив під наглядом діда Назара на острові, про який не можна розповідати. Тією зброєю були дві рогатки.

З особливою увагою оглянув старий козак цю нехитру, здавалося б, зброю.

А що в тому хитрого? З міцного дерева кизилу вирізав онук розвилку з двома загостреними краями гілки, що сходяться в ручку. На кінці тієї ручки яблукоподібне потовщення. У тому потовщені отвір для темляка [80] Темляк – ремінь, петля, шнур або кисть на ефесі холодної зброї чи на рукояті інструменту. Темляк петлею надівався на кисть руки і слугував для запобігання втрати зброї, якщо її випадково випустити з рук. . Та ще в гострі кінці вбив Сашко невеликі цвяхи – для того, щоб ті остаточно не тупилися.

Але не над зброєю, йому чудово знайомою, сміявся дід Макар. Та й не сміявся старий козак – він реготав від спалаху в грудях радості. Бо побачив у рухах онука, в його помахах і обертах, у присіданні, стрибках і швидких кроках… Побачив себе! Себе, такого ж хлопчиська, багато-багато років тому, який осягає складну науку пластуна від свого батька Корнія Гордієнка. Побачив, як його батько вперше показав мистецтво володіння старовинною козацькою зброєю – рогатками. Ця зброя дозволяла знешкодити супротивника без особливих ушкоджень, якщо було завдання доставити його живцем.

Мало хто з пластунів досконало володів одночасно двома рогатками, коли одна здавлювала горло, а друга викручувала кисть ворога, змушуючи його обеззброїтись. Тут дуже важливо було вміти правильно рухати не тільки руками та ногами, а й усім тілом – вигинатися, розтягуватися, різко нахилятися і ще різкіше випрямлятися.

Онук уже збагнув найбільш важливе і потрібне. Якщо Господу буде завгодно, якщо сам не охолоне і не відмовляться від нього наставники – вийде, мабуть, з хлопчака пластун. Сміявся, веселився, радів за Сашка дід Макар, а потім задумався і про те, ким хлопцю судилося стати. Та й про наставників думати потрібно, якщо Сашко не перегорить.

Подумав старий і про те, що й сам може дечому навчити. Але це не для людських очей, тим паче не для бабусиних. Ось з осені піде рибний лов, там, на дніпровських островах, і можна… Тим паче що у старого козака є справи на тих островах. Справи, якими він займався вже безліч років.