Марія Ткачівська - Княгиня Острозька

До першої шлюбної ночі – рукою подати. Та втома від танців, застіль і ходінь проймала кожну кісточку. Беата валилася з ніг. «Ще трохи», – підбадьорював Ілля: весілля – не тільки веселощі, а й узус, якого конче мусиш дотриматися.

Настав час ложниці [10] Тут: ритуал у покоях молодят, який передує першій шлюбній ночі. . Двері було прочинено. Посередині пишніло ложе, вкрите гаптованою сріблом габою. Навколо – крісла, хмарки п’янких ароматів, наче в едемськім саду. Вигравали флейти й флояри, розсипаючи звуки мелодій. Беата й Ілля у своїм святковім убранні опустились на ложе. Служниці поклали їм під плечі м’які подушки й накрили до половини габою, поправляючи кожну фалду, наче цієї миті мав зайти з пензлем та фарбами сам Тиціан.

Ложе, мов вавельський трон, чекало на вельможних гостей, які за домірним реєстром мали заходити до ложниці та вітати Беату й Іллю. У розшитих кармінних шатах першим ступив єпископ Краківський Пйотр Гармат. Його молитви лились, мов небесні хорали. Після них витали напутні слова «про вірність і довг, і про вічний келих любові». Відтак єпископ скропив ложе свяченою водою, благословляючи сьогоднішню ніч, наче двері до едему молодої княжої родини.

Тепер уже очі обох – Беати й Іллі втомлено поглядали на годинник, та свято в ложниці ще далеко не знало кінця. Служниці носили карафи й бокали, марципани й лукум. Наближався весільний шарварок: на молодят іще чекали сороміцькі жартунки та вірші, присипані гострим перцем. Сьогодні тут було дозволено все, на що язик мав охоту.

Коли місяць золотим дукатом блиснув над Вавелем і зорі, мов поле золотих хризантем, зацвіли на намітці небес, гості нарешті покинули ложницю. Настав час молодих. …І ніч накрила їх крилом любові. І потопало серце в серці, рука в руці, щастя в щасті. Беата знала, що завтра морґенґабе [11] Морґенґабе ( нім. Morgengabe) – подарунок нареченого за першу шлюбну ніч. буде!

Коли вранці новоспечена княгиня Беата Острозька відчинила скриньку й побачила перстень із великим червоним гранатом – винагороду за подаровану першу ніч, її очі засяяли. Вона вдячно схилила голову й натягла на палець новий перстень. Її ноги й серце вели до собору. Там на неї чекав «обряд очищення» від духовних слідів першої справжньої шлюбної ночі.

Був сонячний зимовий ранок. Сніг нагадував про себе голосним хрускотом, та ринкові було до нього байдуже. Навколо мостили собі денне пристановище вози з глиняними горщиками, гарбузами, яблуками, всіляким начинням. Поруч світили круглими боками в’язанки цибулі, часнику, моркви. Штукарі брали до рук ку´льки і вкотре витончували свій хист та викручували різні фіґлі, готуючись до сьогоднішнього дня. Ґелґотали гуси, рохкали свині, кудкудакали кури. Цю ринкову ідилію розгойдав королівський гонець, чи герольд [12] Герольд ( лат. heraldus, «провісник», «вістун», «глашатай») – управитель турніру, перша офіційна особа, що тлумачить герби та фігури на лицарських шатах. , який, мов сніг на голову, з’явився тут у цю ще не пізню годину. Він гучно сурмив у сурму й повторював уже відому для міста вість:

– Усім! Усім! Усім! Уже сьогодні, п’ятого лютого, на честь заручин принцеси Ізабелли та угорського короля Яноша Запольї і на честь весілля князя Острозького та Беати Косцелецької відбудеться довгоочікуваний турнір. Усім! Усім! Сьогодні – турнір! Не для лихих намірів, а для засвідчення приязні до королівського двору та відданості його величності королю Сиґізмундові І та її величності королеві Боні! Турнір для вірного народу! Для наших прекрасних дам! У турнірі бере участь його величність, коронований принц Сиґізмунд ІІ Авґуст та його світлість князь Ілля Острозький. Усім! Усім! Усім! Сьогодні відбудеться довгоочікуваний турнір! – лунало містом.

Турнір для Кракова – величаве свято! Найбільше на нього чекали лицарі – вічні воїни, спраглі і в мирні часи доблесті й честі, відваги та подвигів. Їх виривала зі сну нестерпна жага перемоги й слави, вина й спокус. Їх манили солодкі серця чарівливих красунь та медові вечори під зорями перемоги.

День починався з кляшторного [13] Кляштор ( пол. klasztor) – польська назва монастиря. передзвону. Ліс прапорів оповивав храм: кожен учасник турніру прибував на месу зі своїми побратимами. Спереду в костелі на різьблених стільцях сиділа придворна знать. На обличчях не було й сліду неспокою. Але таємний неспокій проявлявся шелестом вуст мужніх лицарів: кожен вимолював у Всевишнього захисту й перемоги. Та об когось мусять ламатися ланці. Це знали всі.