Марія Ткачівська - Княгиня Острозька

– Краще, Беатко, – прошепотів Ілля.

– Лікар казав, що ти скоро одужаєш, – погладила його щоку.

– Лікар краще знає, – погладив її руку Ілля. – А що робить наш спадкоємець? – спробував посміхнутися кутиками вуст.

– Чекає, щоб татко одужав, – взяла руку Іллі і поклала собі на живіт. – Чуєш? Спить і чекає.

– Мусиш про нього дбати, Беатко. І про себе теж, – промовив слабким голосом. – А за мене не хвилюйся: Острозькі живучі.

– Ось – випий ці пігулки. Лікар казав, щоб я стежила, як приймаєш ліки. Тоді швидше одужаєш.

Беата поклала Іллі на язик дві маленькі пігулки і піднесла до його губ склянку з водою.

– Дякую, люба, – ковтнув Ілля і зайшовся кашлем. Беата знову подала води.

– Зараз прийде лікар.

Був спекотний серпневий день, наче літо ще й не збиралося передавати свої віжки осені, хоча небо вже було синішим і глибшим, ніж кілька днів тому. Покої літнього палацу досі тримали ранкову прохолоду. Князь Ілля Острозький лежав на високих подушках і важко дихав. Біля нього сиділа служниця Матильда, щоразу змінюючи на чолі мокрі компреси.

Ось уже котрий місяць Ілля ніяк не міг відійти від турніру. Не ланець Сиґізмунда-Авґуста, а важкі кіраси поранили князеве тіло, коли впав із коня, казав лікар. Тепер надія на Бога.

Лікар присів біля хворого. Він обстежив його очі та горло, промацав живіт, зміряв гарячку, відтак довго призирався до пляшечки з уриною. Опісля приклав вухо до його грудей і пильно вслухався в княже тіло. Далі склав свої медичні інструменти в шкіряний напівкруглий куферок [20] Куферок ( діал. від нім. Koffer) – валізка. і глянув на хворого.

– Ну як? – не зводив очей із лікаря Ілля.

Той наче не почув запитання, тільки покволом потер бороду:

– Чи ретельно приймаєте ліки, ваша світлосте?

– Так. Княгиня сама щодня приносить їх, – важко дихав князь.

– Добре, – витер чоло лікар.

– У мене є шанси на одужання? – зашелестіли тривожні вуста.

– Аякже! – затнувся лікар. – Шанси завжди є.

Княгиня Беата чекала біля дверей. На її серце насувалася негода. Щойно лікар покинув князеві покої, княгиня стурбовано глипнула йому в очі й побачила в них дно смутку. Вона оторопіла.

– Як почувається князь, лікарю? – шукала п’ятого кута Беата. В її голосі не було нічого, крім розпачу.

– Мені шкода, княгине, – краяв серце лікар. – Не знаю, чим вас потішити, – наче міряв лозиною.

Княгиня тліла душею.

– Ще тиждень тому мені здавалося, що князеві легшає, – різав по живому лікар. – Чи ретельно князь приймає пігулки і краплі?

– Так, – стенула плечима Беата. – Чи ви маєте, пане лікарю, якість поради? Чи ліки? – вже не знала, яким ліктем світ міряти. У неї надірвалося щось усередині й здригнулася під ногами земля.

– Його світлості потрібний спокій, надія на одужання й пильне приймання ліків. Ще спробуйте дати цю мікстуру й бальзам. Усе в Божих руках. Якщо буде гірше, присилайте карету. Відразу приїду, – залишав Беату Острозьку саму з її тягарем лікар.

І падали зорі в криницю суму. І виходили з берегів води Вілії. У цю мить княгиня була ладна переміряти світ п’ятами, лиш би знайти порятунок для Іллі. Та чим зарадиш?!

Після того як камеристка Софія зачинила за лікарем двері, княгиня Беата ступила до чоловікових покоїв. Матильда все ще сиділа біля князя. Його очі були заплющені, важке дихання було чути аж до дверей. «Заснув», – промовила княгиня про себе й тихо зачинила двері.

Беата вже звикла до Острога. Правда, бувало, досі розглядалася довкола, чи не потрапить на очі щось таке, до чого ще не торкалася поглядом. Вона твердо почувалася тут господинею й правителькою, повелителькою й можновладцею.

Вона навчилася любити це давнє руське місто – колиску її чоловіка, яке колись належало онукові Ярослава Мудрого – Давидові. Острог був оточений височенними мурами з вежами, ровом і валом, що ніхто чужий носа не встромить. Поблизу Острога – оборонні городища – перша, друга й третя лінії, які проходили через різні села. Вони стримували небезпеку зі сходу, хоча тепер було невеличке затишшя від нападів татар.

Саме завдяки цим укріпленням тридцять літ тому батько Іллі, Великий гетьман литовський князь Костянтин Острозький, розбив величезне татарське військо. Він узяв у полон багацько воїнів і оселив їх у передмісті, де ті вже завели сім’ї, мали власне правління й мечеть. Серед них були й такі, що заходилися брати русинські ймення, щоб бути ближчими до русинів [21] Ру´си´ни (від Русь) – назва українців до XVIII ст.; на західноукраїнських землях – до початку ХХ ст. Інші назви: рутени, розм. русаки, рідше роксолани. Русинська мова – українська мова. і до Острога: Яско, Миса, Богдан.