Марія Ткачівська - Княгиня Острозька

Після меси і звуків труби учасники турніру поспішили до помешкань, щоб скоро у своїх розкішних лицарських обладунках впасти в палкі очі спраглої видовищ публіки. Зброєносці та юнкери готували коней і кіраси [14] Кіраса – металевий панцир на груди й спину для захисту від холодної та вогнепальної зброї. . Люд уже чекав на святковий хід.

Пишна процесія, мов висока вода, пливла містом. Натовп, наче хвиля, ринув на вулиці. Збігалися городяни, щоб глянути на розкішне дійство, відчинялися вікна помешкань, двері крамничок і серця краків’ян. На дужих конях, накритих барвистими попонами з гербами родів, вулицями просувалися мужні лицарі, одягнені в коштовні лискучі обладунки. Вітер бавився пір’ям на їхніх шоломах, голосно клацали сталеві заборола [15] Забороло – рухома частина шолома, яка слугує захистом для обличчя і очей. , виблискували на сонці дорогі обладунки, гойдалися при боці в інкрустованих сріблом чи вбраних в оксамит піхвах мечі зі стрічками. Навкруги майоріли прапори й герби. Попереду – герольди, судді й трубачі у своїх чорних лискучих нарядах і пишних беретах.

Зброєносці в коротких білих камзолах із вишитими гербами крокували побік своїх коней. Обруч ступали слуги, тримаючи срібні віжки. За ними – шляхетне товариство, чоловіки, жінки, діти в ошатних одежах, купці, ремісники, банкіри, цеховики й просто цікавий люд, який любить такі оказії. Насторожено фиркали коні від хмелю щасливої публіки. Спрага видовищ неслася Краковом і підхоплювала кожного, хто її чув.

Сонце лоскотало вкриту кригою Віслу, яка, мов загублена стрічка, вигиналася під мурами Вавеля. Гойдалося у вітті засніжених дерев, сміялося в шибках кам’яниць та дерев’яних будиночків. Краків в обіймах свята! Навколо гомоніли зіваки, кидаючи оком то на чотирикутне ристалище [16] Риста`лище – місце кінних змагань, лицарських турнірів. , обнесене дерев’яним бар’єром, то на лавки й лоджії, то на дашки й намети. Збіглося безліч люду: краків’яни, селяни, музиканти, штукарі, акробати, комедіанти, блазні… Неподалік, трохи далі до дороги, – столи та напинала. Звучали лютні й віоли, флейти та шоломії.

Поміж рядами проходжалися повагом пані й панночки, намагаючись перевершити одна одну дорогими сукнями, тісно підперезаними таліями, вишитими рукавами чи спідницями-дзвіночками. Їхні голови прикрашали модні капелюшки з вишуканими крисами чи гостроверхі капелюші із шлейфами зі східних майже прозорих тканин, шовкові та оксамитові чепчики, пишні берети і золоті сіточки, які полюбляла Бона. Неодружені панночки переплітали коси шовковими стрічками. Бо турнір – не тільки радість, а й показ моди.

Уже готувалися до ходзонів [17] Ходзони ( пол. сhodzony – той, що ходить) – польський колективний танець, який передбачає ходіння. святково вбрані танечники. На дерев’яних трибунах навколо ристалища густими рядами сиділи пані та панночки – зорі на небі слави. Заради них мужні лицарі рвуться у бій! Рокотали трибуни під маєвом стягів. На парапеті, прикрашеному килимами, сиділи високоповажні шляхтянки. У найпишнішій королівській лоджії – королева Бона Сфорца з прислугою. Поруч – княгиня Беата Острозька. Біля роздільної смуги стояли стражі порядку та бойові судді з довгими жердками, готові в будь-яку мить розборонити учасників турніру.

Ряхтів на сонці свіжий пісок. Смуга з роздільною стінкою прокладала межу між стукотом дружніх сердець достойних звитяжців. Уже за кілька хвиль по обидва боки лицарі мчатимуть навстріч один одному. Бона гордо окинула оком арену й не видавала хвилювання. У слави немає страху, є тільки впевненість у перемозі. Зате тривожно сплітала руки Беата.

Перед очима княгині Беати пробігали миті, коли вона оглядала спорядження Іллі (коштує цілий маєток!), бачила, як одягали його коня до турніру: клали на шию й зашийок опони зі шкіри та льону, припинали коневі залізну кольчугу з гербом Острозьких, закриваючи очі, щоб, бува, не злякався в бою. Як надихав її «Герб роду Острозьких», до якого тепер належала вже і вона – княгиня Беата Острозька.

– Чи не боїтеся ви, княгине, за свого лицаря? – шепнула на вухо Беаті одна з придворних дам.

– Усі ми обожнюємо наших мужніх лицарів! А страх – то не наш поплічник! – підвела вгору підборіддя Беата.

Світ сколихнули звуки лютні, вишиковувалися ряди танечників. Розпочалися ходзони.

Краєчком ока було видно місцину, де чекали на вихід лицарі. Спробуй упізнай їх в обладунках, коли вже цокнуло забороло! Тепер їх можна впізнати лише за гербами. Герольди давно вже все звірили у книзі гербів. У турнірі все передбачено. Перевірено списи на насічки для зламів, які при зіткненні мають кришитись на друзки. Бо така вже ця гра справжніх лицарів – не скалічити, а стати звитяжцем.