Марія Ткачівська - Княгиня Острозька

За якусь мить мало розпочатися вінчання.

Королівська родина сиділа на своєму найпочеснішому місці катедри. Ніхто і ніколи не міг бути поважнішим і бажанішим гостем на таких церемоніях, ніж королі. Бона Сфорца сяяла. Вона любила засліплювати: личко – біла лілея, губи – крильця метелика, очі – бездонна й незворушна таємничість. На відкритій шиї – плетений золотий ланцюг, на золотому волоссі – чорний берет із низкою коштовних брошок, у вухах – розкішні довгі сережки. Обшита золотом сукня з пишними рукавами кольору індиго та глибоким декольте підкреслювала її бюст і засвідчувала вишуканий смак і статус. Бона глянула на єпископа й кивнула. Урочистості розпочалися.

Це був їхній час – час наречених!

Беата Косцелецька та князь Ілля Острозький повільно вклякали на червоні подушечки. Беата чула кожнісіньке єпископове слово, та її думки витали десь у хмарах, над хмарами, над небом. Слова, захоплення, визнання, пієтет – це все видавалося їй таким швидкоплинним, що вона не встигла насолодитися цими важливими для неї митями. Усі, кого знала Беата, нарікали, що ледь витримували довгі весільні ритуали. А їй хотілося стримати їх, спинити за віжки час, щоб іще побути в цій пишності, у цій увазі. Її отямило слово Іллі «Обіцяю!». «Обіцяю», – повторила Беата.

Хвиля радості підхопила її душу. Разом із переливами славетного дзвона Сиґізмунда [8] Дзвін Сиґізмунда, або Сиґізмунд ( пол. Dzwon Zygmunt) – найвідоміший польський дзвін, висить на Вежі Сиґізмунда в катедральному соборі святих Станіслава і Вацлава в Кракові. Названий на честь короля Сиґізмунда Старого. , який звучав на Вавелі тільки на найбільші свята, Беата відстукувала в собі відгомін щастя, наче мчала думками по східцях вежі, розправляла крила й злітала над катедральним храмом, над Вавелем, над Краковом. Наречена чула, як хор співає «Киріє елейсон», як лунають радісні вигуки і шелестять дорогі парчеві сукні, розшиті перлами та золотом, бачила, як гості кладуть перед молодими дари, як засліплює очі блиск коштовних діадем, кольє…

Пишна королівська зала світилася гостинністю. На стінах – розкішні гобелени, під стелею – коштовні люстри, посередині – пишні столи, накриті дорогими обрусами. Гості сиділи на строго визначених місцях відповідно до рангу й зручності для спілкування. Поруч – танцювальна зала. Звуки клавесина, віоли, флейти, лютні, шоломії [9] Шоломiя (шоломiйка, шолома`йка, шалома`й) – гобоєподібний музичний інструмент. додавали душі легкості та відчуття щастя.

Обслуга не переставала носити таці з запеченими фазанами, перепілками, голубами та всілякою дичиною. Пахощі перцю, мускату, імбиру приємно лоскотали ніс та повівали духом екзотики, а полиск шафрану і куркуми вабив око гурманів. Хай це і не на кожен смак, зате князь Ілля Острозький щедро трусив калиткою. Зрештою, сьогодні його весілля!

Лилися рікою заморські вина, переповнював чаші мед. Світилися гранатовими відлисками високі карафи, було чути дзвін срібних фіалів, ахання молоденьких панночок та поради досвідчених пань, які вже давно осягнули, як бездумно не канути в Лету любові та розсотати клубки Аріадн.

– Хай живе його величність король Сиґізмунд І та її величність королева Бона!

– Слава його величності коронованому принцу Сиґізмундові-Авґусту!

– Хай живе його світлість князь Ілля Острозький і її світлість княгиня Беата Острозька!

«Нарешті я – княгиня Беата Острозька!» – завмирало Беатине серце.

– Сто літ! Гірко!

Повнилися вином золото-срібні кубки, пахкотіли на пишних тацях лебеді й перепілки.

Придворні музики вкотре торкнулися лютень і флейт, сплітаючи зі звуків орелю легкості, наче грали для неба. Та коли на подіум ступив хор італійських хлопчиків, гості не переставали кричати «біс». Королева Бона і тут блиснула своїми розкриленими фантазіями. Це був її подарунок для Беати та Іллі. Незабаром мали розпочатися танці. Усі вже знали, що, крім полонезу та мазурки, фаворитом сьогоднішнього свята будуть ще й італійські танці. Королеві Боні Сфорці досі не припадали до серця мазурка і краков’як: вона обожнювала гальярду і тарантелу.

Веселощі мали тривати цілий тиждень. Основне – перебути неділю: процесії, шлюб, молитви, промови, бали… У такий день ні Беата, ні Ілля не думали про ложе любові: той, хто приймає святе причастя, не має права на «гріх».

Час крутився прудким млиночком. Наступний день знову почався із храму та меси. Був святковий обід і бал. Беата збентежено зиркала на годинник. Рожевий лиск на лиці видавав її трем: вона думала про сьогоднішній вечір і ніч.