Марія Ткачівська - Княгиня Острозька

Беата Острозька не переставала сплітати руки. Здається, вона навіть не помітила, як перші три пари звитяжців завершили бій. Щойно слуги встигли чистенько прибрати ристалище від надкришених списів після перших боїв, як трубачі піднесли догори свої сурми й подали сигнал для двох основних гравців турніру.

На арену ступив герольд із жезлом миру. За ним ішли герольд-майстер із маршалами, зброєносцями та пажами. Суддя в одязі лицаря врочисто здійняв догори руку. Публіка стихла.

– «Його світлість князь Ілля Острозький», «Його величність коронований принц Сиґізмунд ІІ Авґуст», – здійнялося, мов крила над Вавелем. Натовп зірвався оплесками.

Першим на ристалищі на могутньому гордому коні блиснув сріблом кіраси та шоломом зі страусиними перами й Беатиною хустинкою князь Ілля Острозький. У руках – ланець, на ногах – чорні рейтузи та чоботи зі срібними шпорами. При боці – шабля у срібній піхві. Кінь у розкішній синій попоні з вишитим золотом родовим гербом Острозьких. За ним – двоє воїнів у кольчугах.

Слідом на міцному коні засяяв золотом Вавеля Сиґізмунд-Авґуст. Міцно тримаючи ланець у руках, він здіймався у високому сідлі й майже стояв у стременах. Сонцем відсвічувала золота кольчуга. При боці шабля й кончар [18] Конча`р, кінча`к – дуже довгий кількагранний меч із вузьким лезом. у золотих піхвах. Красувався кінь у дорогих обладунках, на ньому пишніла червона попона із гербом Яґеллонів. На голові у володаря красувався шолом із бурелетом [19] Бурелет – геральдичний вінок кольору прапора і щита, під якими бореться лицар. та червоним пір’ям і маленькою хустинкою його матері – королеви Бони. Сьогодні саме вона, королева з роду Сфорца, була його ангелом-охоронцем. За коронованим принцом виїхала на конях королівська свита з гербовими попонами. Навколо крутили свої кола акробати, кидали в небо кільця та кульки меткі штукарі, натовп не вгавав від овацій:

– Хай живе його величність Сиґізмунд-Авґуст!

– Хай живе його світлість князь Острозький!

Вони стояли один проти одного кожен на своїй стезі в цім поштивім і величавім спектаклі, у танці над прірвою, де відвага меди не п’є.

Звук ріжка сколихнув простори над Віслою. Принц міцно тримав у руці ланець. Він цілився в крайчик плеча, у груди, в руки. Ілля готував реванш. Коні не бачили світу, лиш срібло кольчуг. Серце знало, що це не бій ворогів, а битва друзів. Блищала на сонці кіраса, іржав переляканий кінь. Трималися пальців ланці, око карбувало удари, що торкались бездушних кірас, випрямлялися плечі й ноги, коні міцно держали вершників, аж поки Ілля від удару принцового ланця не крутнувсь у сідлі, мов залізна рибина, хапнув за коня, за повітря і, наче підбитий залізний птах, під вагою кіраси скотився додолу.

Беатине серце стиснулось у кулак: «Бона Сфорца і це передбачила». Назирачі стрімголов підхопили князя Острозького і зняли з голови шолом: «Живий, ваша світлосте!»

Хоча герольди й маршали ще збирали голоси присутніх, щоб визначити переможця останнього бою, всі вже знали, що ним є його величність Сиґізмунд-Авґуст. Саме це за кілька хвилин оголосив суддя.

– Хай живе його величність коронований принц Сиґізмунд-Авґуст, – неслося звідусіль! Натовп аплодував і свистів від радості, вітаючи свого повелителя: – Хай живе його величність Сиґізмунд-Авґуст!

Сиґізмунд-Авґуст повагом приступив до королеви й поклонився їй:

– Цей турнір був для вас, сонцесяйна володарко Вавеля!

Бона ступила крок до Сиґізмунда-Авґуста і простягнула йому шовкову шаль як знак визнання:

– Вітаю, ваша величносте! Слава Сиґізмунду-Авґустові!

Принц символічно схилив перед королевою голову:

– Щиро вдячний вам, ваша величносте, за надану мені честь. Хай живе королева Бона!

Королева Бона Сфорца світилася сонцем. Вона – велика режисерка цього спектаклю – не помилилася!

І був домурований ще один камінь до маєстату королівського двору. І зростали та більшали сходи його сили. Бона знала: про цей турнір ще довго рокотатимуть вітри слави! «Хай живе майбутній король Сиґізмунд-Авґуст, її син!» – гордо несли його крила звитяжця, який потопав в оваціях. Бачив би батько король Сиґізмунд І! Та в останні роки в нього змаліла сила, і він уже давно не вчащав на такі дійства.

Бона Сфорца відала, де лежить ключ до перемоги, і знову влучила в яблучко.

– Як ти, Ільку, – Беата поклала руку на чоловікове чоло. – Вже краще?