Марія Ткачівська - Княгиня Острозька

Центром міста був Ринок, де завжди гамірно. Щодня тут примощувалися вози та мандрівні халабудки, біля них розкладали кошелі й козубки, діжі та кадібки. Невидимими хмарками перепліталися запахи масла і меду, вина та квасу, яблук і сливок, вплетених у тугі коси цибулі й часнику, витали аромати духмяного зілля, тютюну й маку. Тут проходжалися й пробігали панянки з тендітними парасольками, служниці з набеханими кошівками, пани з запихканими файками, старенькі з ковіньками, матусі з маленятами, бідаки з вітром у кишенях.

Від Ринку відходило декілька вулиць: Низька, Гнила, Старожидовська, які простягалися до Новожидовської, Заріцької й вели у бік Луцької брами. Від Луцької вулиці у два боки розходилася Красна гора, вгору за якою підіймалася вулиця Пречниця. З іншого боку до Ринку прилягала вулиця Зарванська, що впиралася у Татарську браму.

Від Татарської брами до Плескачевого моста й річки Старої Вілії розкинулося Зарванське передмістя. Саме тут, на Зарванах, де стояла татарська мечеть, звели свої помешкання татари та хизники – бійці татарської кінноти, елітна придворна корогва Острозьких, яка була ескортом князя. При повному параді воїни були вдягнені в сталеві сегментовані панцирі. На ногах – міцні чоботи зі шпорами. Шаблі й кончарі – у чорних піхвах. У руках прапори з гербом дому Острозьких. Вони сиділи в сідлах із довгими попонами. Попереду прямували барабанники й трубачі. Такі дійства ще більше возвеличували високість князя в очах короля, а також в очах його підданих та «дружелюбців».

Неподалік Татарської вулиці була глибоченна криниця із магічною водою: хто її пив, того не вражали ворожі стріли. Тягнувся люд до рятівної води, щоб уберегтися від напасті. І княже військо з тих вод пило: Божа десниця – і в землі, і в небі. Неподалік від неї була аптека єзуїтів. Розповідали, що ліки готували саме на цій воді, тому й були помічними. Інші ж казали, що саме єзуїти поблагословили воду, і з того часу вона отримала небачену досі силу.

Відразу за Зарванською брамою примістилися найбільш заселені передмістя Заріччя і Залужжя за монастирем. З іншого боку замку розляглося велике передмістя Острога – Загроддя, яке починалось від долини, що сягала Луцької брами. Воно розтяглося аж до Загродських воріт, Бельмажу, Хорнощі й до Межиріча. Тут стікала весняна вода із назвою Невістка, що неслася аж до ставів. У цьому місці проживали важливі слуги князя – садівник, кухмістер, пекарі, рибалки, гармаш, два замкові воротні, машталір [22] Машталiр (візни´к, фу´рман, кучер) – людина, яка править кінним екіпажем. і священники. Перед замком на Загродді були стайні, конюшні та пекарня. Багато містян мешкало вздовж міської стіни і на Заваллі.

Князі дбали і про віру своїх підданих, будували для них церкви. Тут була Микільська церква, закладена ще князем Данилом Острозьким, а також Преображенська та Воскресенська, монастир Чесного Хреста, Божі храми Іоанна Богослова та Параскеви-П’ятниці, Бориса і Гліба та Онуфрія. Слуги Острозьких найбільше полюбляли Успенську церкву, що стояла біля єпископського двору в нижньому замку.

Коли в Острозі дзвеніли дзвони, завмирало серце. Бо серед них був один, що плакав і співав. Острожани розповідали, що ливарник додав у нього срібла, щоб звук був найдзвінкішим у князівстві. Інші подейкували, що він ще й кинув у дзвін свою дочку, яка мала чудовий голос. Відтоді дзвін не переставав ні плакати, ні співати.

Беата вже об’їздила каретою всі вулиці Острога, відвідала всі церкви, знала портрет кожного князя із родинної галереї Острозьких. Тепер і вона стала частиною їхнього роду.

Острозькі – славний княжий рід полководців, дипломатів та зодчих. Надійним підмур’ям їхнього роду став правнук Данила Галицького – Данило Острозький, перший Острозький князь – князь на Турові, Холмі та Острозі. Саме він дві сотні літ тому розбив на землях Волині війська короля Казимира Великого.

Острог став їхнім родинним гніздом ще за князя Федора Острозького, намісника Луцького князівства, який отримав місто у спадкове володіння від короля Владислава Яґайла та князя Вітовта. Згодом Федір постригся в ченці і вже як Феодосій спочив у печерах Києво-Печерського монастиря. За ним пішла в черниці і його дружина Агафія.

Їхній син Василь Красний розбудовував навколо Острога оборонні стіни, звів кілька православних монастирів. На Замковій горі князь розпочав спорудження Богоявленської церкви, та не встиг довести справу до кінця: через татар мусив дбати про оборонні укріплення.