Айн Ренд - Джерело

— Ваша честь, здається, ми стаємо свідками непорозуміння, — пробуркотів адвокат. — Міс Франкон, на чию користь ви свідчите? На користь містера Рорка чи містера Стоддарда?

— На користь містера Стоддарда, звісно. Я пояснюю причини, чому містер Стоддард повинен виграти цю справу. Я заприсяглася казати правду.

— Далі, — мовив суддя.

— Усі свідки казали правду. Але не всю правду. Я лише заповнюю прогалини. Вони говорили про загрозу й ненависть. І вони мали рацію. Храм Стоддарда загрожує багато чому. Якщо дозволити йому існувати, ніхто не наважиться подивитися на себе в дзеркало. А це жорстоко стосовно людей. Просіть у людей що завгодно. Вимагайте в них багатства, слави, любові, брутальності, вбивства, самопожертви. Але не вимагайте від них самоповаги. Вони зненавидять вас усією душею. Що ж, їм краще знати. У них є на те причини. Звісно, вони не зізнаються, що ненавидять вас. Вони скажуть, що це ви їх ненавидите. Вважаю, так воно і є. Вони знають, які за цим ховаються почуття. Такі ось люди. Тому навіщо ставати мучеником заради неможливого? Навіщо будувати для світу, якого не існує?

— Ваша честь, я не бачу, як це стосується до…

— Я ж свідчу на вашу користь. Я доводжу, чому вам слід дослухатися до Еллсворта Тухі, якого ви й так слухаєте. Храм Стоддарда потрібно зруйнувати вщент. Не заради того, щоб порятувати людей від нього, а заради того, щоб порятувати його від людей. Утім яка різниця? Містер Стоддард перемагає. Я цілком згодна з усім, що тут відбувається, крім одного. Не думаю, що це треба оминути. Зруйнуймо храм, але не вдаваймо, що здійснюємо акт справедливості. Зізнаймося собі, що ми молі [11] Тут: одиниця виміру кількості речовини. й нам не до вподоби гірські вершини. Або, можливо, ми лемінги — гризуни, які пливуть назустріч власній смерті. Я чудово розумію, що я така ж нікчема, як Говард Рорк. І це був мій храм Стоддарда — перший і останній, — вона вклонилася судді. — Це все, ваша честь.

— Свідок ваш, — буркнув адвокат до Рорка.

— У мене немає запитань до свідка, — відповів той.

Домінік зійшла з трибуни.

Адвокат вклонився лаві присяжних і сказав:

— У позивача нема запитань.

Суддя повернувся до Рорка і жестом запросив його продовжити.

Рорк підвівся і підійшов до суддівського столу, тримаючи в руці коричневий конверт. Він витягнув із конверта десять фотографій і поклав їх перед суддею. Він сказав:

— Захист більше не має аргументів на свою користь.

Гоптон Стоддард виграв справу.

Еллсворт Тухі написав у своїй колонці: «Містер Рорк приволік у приміщення суду Фріну, [12] Фріна — афінська гетера, натурниця Праксителя і Апеллеса. але йому це не зарадило. Ми ніколи не повіримо її словам».

Рорку довелося оплатити витрати на перебудову храму. Він відмовився подавати апеляцію. Гоптон Стоддард оголосив, що храм перебудують на притулок його імені для дітей із відхиленнями у розвитку.

Наступного дня після закінчення судового процесу Алва Скаррет переглядав верстку рубрики «Ваш дім», і йому затамувало подих: колонка складалася переважно зі свідчень Домінік у суді. Її свідчення вже цитували в статтях, присвячених процесу, але тільки найневинніші висловлювання. Алва Скаррет поквапився до її кабінету.

— Дорогенька, дорогенька, дорогенька, — проторохтів він, — ми не можемо це надрукувати.

Вона подивилася на нього порожнім поглядом і ніяк не прокоментувала.

— Домінік, серденько, будь мудра. Навіть не враховуючи деяких твоїх висловлювань і кількох цілком неприйнятних для друку думок, ти чудово знаєш, яка позиція нашої газети у цьому питанні. Ти знаєш, яку ми провели кампанію. Ти ж читала мою сьогоднішню передовицю — «Перемога добропорядності». Ми не можемо допустити, щоб один автор суперечив нашій політиці.

— Тобі доведеться це надрукувати.

— Але ж, серденько…

— Або я звільнюся.

— Зачекай-зачекай, не будь дурненькою. Не перетворюйся на посміховисько. Ти ж розумниця. Ми не зможемо без тебе. Ми не зможемо…

— Алво, тобі доведеться обирати.

Скаррет знав, що Ґейл Вайненд улаштує йому пекло, якщо він це надрукує, але й втрачати Домінік, що її колонка була така популярна, він не хотів. Вайненд іще не повернувся із круїзу. Скаррет зателеграфував йому в Балі, пояснивши ситуацію.

За кілька годин Скаррет отримав відповідь. Розшифрувавши Вайнендів особистий шифр, Скаррет прочитав:

Звільни суку. Ґ. В.

Скаррет пригнічено витріщився на телеграму. Це був наказ, що не надавався до обговорень, навіть якби Домінік поступилася. Він сподівався, що вона піде сама, бо не міг змиритися з думкою, що йому доведеться звільняти її.