Айн Ренд - Джерело

Завдяки кур'єру, якого він порекомендував на роботу, Тухі отримав копію розшифрованої телеграми. Він поклав її до кишені й вирушив до кабінету Домінік. Він іще не бачився з нею після суду.

Вона звільняла шухляди свого столу.

— Привіт, — кинув він. — Що поробляєш?

— Чекаю на звістку від Алви Скаррета.

— Тобто?

— Чекаю, чи потрібно мені звільнятися.

— Хочеш поговорити про суд?

— Ні.

— А я хочу. Гадаю, я повинен віддати тобі належне: ти зробила те, чого нікому досі не вдавалося — довела, що я помиляюся. — Він говорив це стримано; на його обличчі не було жодних емоцій, а в очах — ані натяку на доброзичливість. — Я не очікував такого виступу від тебе. Це була підступна витівка. Утім на твоєму звичному рівні. Я лише не передбачив, на кого ти спрямуєш свій гнів. Одначе в тебе вистачило глузду визнати марність свого вчинку. Звісно, ти висловила свою позицію. Я теж. На знак вдячності маю для тебе подарунок. — Він поклав на стіл телеграму. Вона взяла її до рук і прочитала. — Ти навіть не можеш звільнитися, любонько, — сказав він. — Не можеш піти на таку жертву заради свого героя, який мече бісер. Пам'ятаючи про те, якої ваги ти надаєш ударам від власної руки, я вирішив потішити тебе оцим.

Вона склала телеграму і поклала її до сумочки.

— Дякую, Еллсворте.

— Якщо ти збираєшся воювати зі мною, моя люба, самих лише промов недостатньо.

— А хіба я лише це робила?

— Ні, звісно ж, ні. Твоя правда. Ти знову мене виправила. Ти завжди боролася проти мене — і твої свідчення на суді стали першим випадком, коли ти зламалася і благала помилування.

— Саме так.

— Ось тут я і помилився у розрахунках.

— Так.

Він ґречно вклонився і вийшов із кімнати.

Вона склала все, що хотіла забрати додому. Потім пішла до кабінету Скаррета. Вона показала йому телеграму, але не дала її йому до рук.

— Чудово, Алво, — сказала вона. — Ні, це я тобі не віддам. Хочу зберегти. — Вона знову поклала телеграму до сумочки. — Чек надішли мені поштою і напиши все, що потрібно.

— Ти… ти ж сама збиралася звільнитися, адже так?

— Так, збиралася. Але мені більше подобається бути звільненою.

— Домінік, якби ж ти знала, як мені паскудно. Я не можу в це повірити. Просто не можу повірити.

— Урешті-решт, ви, людиська, таки зробили з мене мученицю. А це єдине, чого я боялася все своє життя. Це так непристойно — бути мученицею. І це надто возвеличує мучителів. Але ось що я кажу тобі, Алво, — я скажу тобі це, бо не знаю особи, яка найменше годилася б, щоб це почути: ніщо з того, що ви зробили мені — чи йому, — не буде гірше за те, що я сама із собою зроблю. Якщо ти думаєш, що із храмом Стоддарда я не впораюся, то зачекай і побачиш, на що я здатна.

За три дні після судового слухання Еллсворт Тухі сидів увечері в своїй кімнаті, слухаючи радіо. Йому не хотілося працювати, і він дозволив собі відпочити, розкішно розслабившись у кріслі й відстукуючи пальцями ритм складної симфонії. У двері постукали.

— Заходьте, — протягнув він.

Увійшла Кетрін. Вона глипнула на радіо, поглядом вибачившись за своє вторгнення.

— Дядьку Еллсворте, я знала, що ти не працюєш. Хочу поговорити з тобою.

Вона стояла згорбившись, худа і пласка. На ній була спідниця з дорогого твіду, але невипрасувана. Косметика розмазалася по її обличчю, а шкіра здавалася безживною під нерівно накладеною пудрою. У двадцять шість вона скидалася на жінку, яка приховує, що їй за тридцять.

Протягом кількох минулих років із допомогою дядька вона стала вдатною працівницею соціальної сфери. Мала оплачувану роботу в громадському центрі й невеличку суму на власному банківському рахунку; вона запрошувала на обід своїх подруг, старших жінок, які працювали у цій-таки сфері, й вони обговорювали проблеми самотніх матерів, самовираження вбогих дітей і зло індустріальних корпорацій.

Протягом цих кількох років Тухі, здавалося, забув про її існування. Але він знав, що у мовчазний і ненав'язливий спосіб вона надзвичайно зважала на нього. Він рідко озивався до неї першим. Але вона весь час із ним радилася. Кеті нагадувала маленький акумулятор, що живиться його енергією й увесь час потребує підзарядки. Вона не ходила навіть до театру, не поцікавившись його думкою про виставу. Не відвідувала курсів лекцій, не порадившись із ним. Якось вона заприятелювала з інтелігентною, здібною і веселою дівчиною, яка не любила бідних, хоча і працювала соціальним працівником. Тухі не схвалив цієї дружби, і Кетрін порвала стосунки з подругою.