Айн Ренд - Джерело

— Ваше ім'я?

— Домінік Франкон.

— Ваша професія?

— Журналістка.

— Ви — автор блискучої колонки «Ваш дім» у нью-йоркському «Знамені»?

— Я автор колонки «Ваш дім».

— Ваш батько Ґай Франкон — видатний архітектор?

— Так. Мого батька теж запрошували прийти свідчити, але він відмовився. Сказав, що не схвалює таких будівель, як храм Стоддарда, але вважає, що ми поводимося непорядно.

— Гаразд, міс Франкон, чи можете ви не відходити у відповідях від суті поставлених запитань? Насправді нам пощастило, що ви з нами, оскільки ви єдина жінка-свідок, а жінки завжди мають напрочуд сильну віру. А оскільки ви ще й відомий авторитет у царині архітектури, то маєте достатньо компетентності, щоб надати нам те, що я з усією повагою називаю жіночим поглядом на ситуацію. Чи не повідаєте нам власними словами, що ви думаєте про храм Стоддарда?

— Думаю, містер Стоддард припустився величезної помилки. Не маю жодних сумнівів у його праві вимагати в суді не лише покриття витрат на перероблення, а й на знесення будівлі.

Адвокат заспокоївся:

— Міс Франкон, чи поясните ви свою позицію?

— Ви ж чули пояснення від усіх свідків на цьому процесі.

— Отже, я розумію, що ви погоджуєтеся з попередніми показами?

— Цілком. Навіть більше за людей, які свідчили. Вони були дуже переконливими свідками.

— Чи ви… могли б висловлюватися зрозуміліше, міс Франкон? Просто скажіть, про що ви говорите?

— Про те, що сказав містер Тухі: цей храм загрожує нам усім.

— О, розумію…

— Містер Тухі дуже добре все второпав. Чи повинна я це пояснити — власними словами?

— Безумовно.

— Говард Рорк збудував храм людського духу. Він бачить людину сильною, гордою, чистою, мудрою та безстрашною. Він вважає, що людина здатна на героїзм. І він побудував такій людині храм. Храм — це місце, де людина має відчувати піднесення. Він вважає, що піднесення виникає від усвідомлення відсутності власних провин, бачення істини і досягнення її, життя у прагненні досягти меж своїх можливостей, не соромлячись і не маючи причин для сорому, у здатності оголити себе на сонячному світлі. Він думав, що піднесення — це радість, і що цю радість закладено в людині від народження. Він думав, що цей храм, збудований як місце для людини, священний. Ось що Говард Рорк думав про людину і духовне піднесення. Але Еллсворт Тухі сказав, що цей храм пам'ятник глибокій ненависті до людства. Еллсворт Тухі сказав, що задля духовного піднесення треба перелякатися до втрати глузду, впасти ниць і плазувати. Еллсворт Тухі сказав, що найвищий людський чин — це усвідомлення власної нікчемності й благання прощення. Еллсворт Тухі сказав, що аморально заперечувати факт, що людина — це істота, якій потрібно пробачення. Еллсворт Тухі побачив, що ця споруда належить людині та землі — і Еллсворт Тухі сказав, що ця споруда плазує на животі у багнюці. Прославляти людину, сказав Еллсворт Тухі, — це означає прославляти блудливе задоволення плоті, тому що реальність духу для людини перебуває поза межами досяжності. Щоб досягти цієї реальності, сказав Еллсворт Тухі, людина мусить по-жебрацькому вклякнути. Еллсворт Тухі обожнює людство.

— Міс Франкон, ми не обговорюємо містера Тухі, тому якщо ви не дотримуватиметеся…

— Я не обвинувачую Еллсворта Тухі. Я обвинувачую Говарда Рорка. Будівля, як-то кажуть, повинна вписуватися у своє оточення. Для якого світу Рорк збудував свій храм? Для яких людей? Роззирніться довкола. Ви можете собі уявити храм, який стане священною оправою для містера Гоптона Стоддарда? Для містера Ролстона Голкомба? Для містера Пітера Кітінґа? Дивишся на них усіх, ненавидиш Еллсворта Тухі чи клянеш Говарда Рорка за невимовну наругу, що він її спричинив? Еллсворт Тухі має рацію: цей храм є блюзнірством, але так, як він це подав. Гадаю, містер Тухі це знає. Коли бачиш, як людина кидає бісер свиням, не дістаючи натомість навіть свинячої відбивної, — мимохіть починаєш обурюватися не на свиней, а на людину, яка замало цінує свій бісер, що добровільно жбурляє його у лайно, слухаючи натомість цілий концерт зі свинячого рохкання, записаний судовою стенографісткою.

— Міс Франкон, навряд чи ці свідчення можна назвати доречними чи прийнятними…

— Дозвольте свідку продовжити, — несподівано озвався суддя. Йому було нудно, до того ж — подобалося дивитися на Домінік. Окрім того, він бачив, що аудиторія теж дістає задоволення, збуджено очікуючи скандалу, хоча її симпатії, однак, залишалися на боці Гоптона Стоддарда.