Айн Ренд - Джерело

Рорк відмовився від свого права на вступне слово.

Першим свідком, якого викликав позивач, став Еллсворт Монктон Тухі. Він сів на краєчок стільця для свідків і відхилився назад, закинувши ногу на ногу. Він здавався потішеним, але спромігся створити враження, ніби його веселість — це лише ґречна спроба приховати нудьгу.

Адвокат поставив містеру Тухі низку запитань про його фахову підготовку, з'ясувавши навіть кількість проданих примірників «Проповіді у камені». Потім він голосно прочитав статтю Тухі «Блюзнірство» і запитав, чи це він її написав. Тухі відповів ствердно. Далі пішли фахові запитання стосовно архітектурних чеснот храму. Тухі ствердив, що таких немає, потім зробив історичний огляд. Легко й невимушено Тухі стисло розповів про всі відомі цивілізації та їхні видатні сакральні споруди — від інків і фінікійців до мешканців острова Пасхи, зазначаючи, де можливо, дати початку будівництва і дати його завершення, кількість працівників, залучених до будівництва, і приблизну вартість у сучасних американських доларах. Аудиторія зачаровано слухала.

Тухі довів, що храм Стоддарда кожною своєю цеглиною і кожним каменем суперечить традиціям і є прецедентом в історії.

— Я намагався показати, — сказав він на завершення, — що в концепції кожного храму мусять бути дві необхідні складові почуття — благоговіння та покірність. Ми бачили приголомшливі розміри сакральних споруд, напружені лінії, вкрай гротескні зображення монстроподібних ідолів або, пізніше, ґаргулій. Усе це покликано навіяти людині почуття нікчемності, пригнітити її величчю, навіяти сакральний жах, здатний упокорити. Храм Стоддарда — це нахабне заперечення нашого минулого, зухвале «ні», пожбурене в обличчя історії. Наважуся припустити причину, через яку ця справа так зацікавила громадськість. Кожен із нас інстинктивно відчув, що її моральні аспекти переважають правові. Ця споруда — пам'ятник глибокій ненависті до людства. Це вияв еґо однієї людини, яка ігнорує найсвятіші пориви всього людства, кожної людини на вулиці, кожної людини у цій залі!

Це не були покази свідка в суді: Еллсворт Тухі звертався з промовою наче на мітингу — і реакцію можна було передбачити: аудиторія вибухнула оплесками. Суддя постукав молоточком, погрозивши очистити залу. Порядок відновився, але на обличчях натовпу залишався самовдоволений вираз власної слушності. Було приємно почуватися зауваженою і потерпілою стороною. Три чверті присутніх ніколи не бачили храму Стоддарда.

— Дякую вам, містере Тухі, — сказав адвокат, ледь уклонившись. Потім обернувся до Рорка і наголошено чемно вимовив:

— Свідок ваш.

— У мене немає запитань, — відповів Рорк.

Еллсворт Тухі скрушно підвів одну брову, і з почуттям жалю зійшов із трибуни для свідків.

— Містер Пітер Кітінґ, — оголосив адвокат.

Обличчя Пітера Кітінґа мало дуже привабливий і свіжий вигляд, наче він добре виспався. Він вийшов на трибуну для свідків зі студентським запалом, без потреби погойдуючи плечима та руками. Присягнув говорити лише правду і весело відповів на перші запитання. Він дивно сидів на стільці: невимушено-хвалькувато вигнув тулуб в один бік, опираючись ліктем на бильце, але ноги тримав неоковирно випростаними і міцно стискав коліна. Він жодного разу не поглянув на Рорка.

— Якщо ваша ласка, містере Кітінґ, назвіть декілька відомих будівель, що ви їх спроектували, — попросив адвокат.

Кітінґ почав перераховувати будинки, і перелік справив неабияке враження; кілька перших він назвав швидко, решту вимовляв дедалі повільніше й повільніше, наче хотів, щоб його зупинили; остання назва померла в повітрі незакінченою.

— Чи не забули ви про свою найважливішу споруду, містере Кітінґ? — запитав адвокат. — Хіба не ви спроектували «Космо-Слотника»?

— Так, — прошепотів Кітінґ.

— Отже, містере Кітінґ, ви навчалися у Стентонському технологічному інституті у той самий час, що і містер Рорк?

— Так.

— Що ви можете сказати про успіхи містера Рорка у навчанні?

— Його відрахували.

— Його відрахували через невідповідність до високих стандартів та вимог інституту?

— Так. Саме тому.

Суддя скоса глипнув на Рорка. Адвокат висловив би заперечення проти такого свідчення, як неістотного. Але Рорк не заперечував.

— Яка ваша думка, чи мав він тоді якісь здібності для фаху архітектора?

— Ні.

— Містере Кітінґ, чи могли б ви говорити трохи голосніше?

— Я не вважаю… не вважаю, що в нього взагалі є якісь здібності.