Айн Ренд - Джерело

— Думаю, ти хочеш, щоб я продовжив? — запитав Тухі. — Тепер ти розумієш своєрідну ефективність мертвої справи. Ти не можеш виправдатися, не можеш пояснити, не можеш захистити себе. Ніхто тебе не слухатиме. Здобути славу доволі важко, а здобувши, її неможливо спекатися. Ні, неможливо зіпсувати репутацію архітектора, доводячи, що він поганий архітектор. Але її можна зруйнувати, довівши, що архітектор атеїст, або що хтось із ним судився, або тому, що він спав із жінкою сумнівної поведінки, або тому, що він любить відривати крильця мухам. Ти скажеш, що це безглуздо? Авжеж, безглуздо. І саме тому дієво. З аргументами можна боротися аргументами, але як боротися з нісенітницями? Твоя біда, моя люба, як і біда більшості людей, що ти не відчуваєш належної поваги до нісенітниць. Нісенітниці посідають чільне місце у нашому житті. Ти приречена, якщо вони стають твоїм ворогом. Але ти можеш змусити їх стати твоїми союзниками — о, моя люба!.. Послухай, Домінік, я перестану говорити, щойно побачу перші ознаки того, що ти злякалася.

— Кажи далі, — відрубала вона.

— Гадаю, ти повинна поставити мені якесь запитання, але, можливо, не хочеш бути банальною і відчуваєш, що це я повинен вгадати твоє запитання? Що ж, твоя правда. Ти хочеш знати, чому я обрав Говарда Рорка? Тому що — цитуючи мою власну статтю — не моє це покликання бути віялом од мух. Зараз я вжив цю фразу в дещо іншому значенні, але це неважливо. Також це допомогло мені дещо отримати від Гоптона Стоддарда. Але це лише побічний ефект, випадковість, невеличкий бонус. Загалом усе це був лише експеримент. Просто пробна сутичка, якщо так можна сказати, з більш ніж задовільними результатами. Якби ти не брала у цьому такої активної участі, ти стала б єдиною людиною, здатною оцінити видовище. Справді, знаєш, я майже нічого не робив, а поміркуй, яких досягнув результатів. Хіба не захопливо бачити величезний складний механізм, що ним є наше суспільство з усіма його важелями, ременями приводу і запобіжниками, що ними, на перший погляд, може керувати лише ціла армія? І раптом ти з'ясовуєш, що, натиснувши пальцем на певне місце, на одне життєво важливе місце — центр тяжіння, ти можеш змусити його розсипатися на нічого не варті уламки брухту? Це можна зробити, моя люба. Але на це потрібно чимало часу. Століття. Я мав перевагу перед моїми попередниками. Думаю, я став останнім і найуспішнішим — хоча й не найздібнішим — із них, адже чіткіше розумію, що нам потрібно. Утім це все абстракції. Якщо ж ідеться про конкретні реалії, хіба ти не бачиш нічого кумедного в моєму маленькому експерименті? Я бачу. Наприклад, чи зауважила ти, що серед захисників обох сторін неправильні люди? Алва Скаррет, професори коледжів, редактори газет, шановані матері родин і торгова палата мусили б кинутися на захист Говарда Рорка — якщо цінують власне життя. Але вони не зробили цього: вони підтримують Гоптона Стоддарда. З іншого боку, я чув, що якась банда пришелепуватих трактирних радикалів, яка називає себе «Новою лігою пролетарського мистецтва», намагалася зібрати підписи на підтримку Говарда Рорка — вони стверджують, що він став жертвою капіталізму, хоча повинні були б знати, що саме Гоптон Стоддард є їхнім прибічником. Рорк, між іншим, доволі тямовитий, щоб не втручатися у це все. Він розуміє. Ти розумієш. Я розумію. І кілька інших. Але брухт теж потрібен.

Вона зробила рух, щоб вийти.

— Домінік, невже ти вже йдеш? — його голос лунав ображено. — Нічого не скажеш? Анічогісінько?

— Ні.

— Домінік, ти мене розчаровуєш. А я ж так чекав на тебе! Зазвичай я дуже самодостатня людина, але іноді потребую аудиторії. Ти єдина особа, з якою я можу бути самим собою. Гадаю, це тому, що ти аж так мене зневажаєш, що жодне моє слово не має сенсу. Затям, я це знаю, але мене це не бентежить. Окрім того, методи, що я випробую на інших людях, на тебе не діють. Доволі дивно, але з тобою мені залишається лише бути чесним. Чорт, нащо здалася моя майстерна робота, якщо ніхто про неї не дізнається? Якби ти стала такою, як раніше, ти зараз сказала б мені, що це психологія вбивці, який здійснив досконалий злочин і зізнається у ньому, тому що не може пережити, що про це ніхто не дізнається. А я відповів би тобі, що так воно і є. Мені потрібні глядачі. У цьому і проблема з жертвами — вони не знають про те, що вони жертви. Так і має бути, але це стає нудним, і половина насолоди випаровується. Ти ж даруєш рідкісне задоволення — жертва, здатна оцінити майстерність ката… Заради Бога, Домінік, ти йдеш, коли я майже благаю тебе залишитися?