Айн Ренд - Джерело

— Гоптоне, я знаю, чому так сталося.

— Чому?

— Ти можеш назвати хоч одну причину, чому я став би тобі брехати?

— Ні, звісно, ні, ти найкращий знавець і найчесніша людина на землі, та я не розумію, я просто нічого не розумію!

— Я розумію. Порадивши тобі Рорка, я мав усі підстави сподіватися — від щирої душі, — що він створить шедевр. Але він цього не зробив. Гоптоне, ти знаєш, яка сила може зруйнувати всі людські розрахунки?

— Як-к-ка сила?..

— У такий спосіб Бог вирішив відмовитися від твого дарунка. Він не вважає тебе гідним підносити йому святиню. Гадаю, ти можеш обдурити мене, Гоптоне, і всіх людей навколо. Але ти не можеш обдурити Бога. Він знає, що твоє минуле чорніше, ніж я собі уявляв.

Він говорив тривалий час, спокійно і невблаганно; Стоддарда охоплював невимовний жах. Наприкінці Тухі сказав:

— Це очевидно, Гоптоне: ти не можеш купити прощення, звертаючись безпосередньо до Бога. Тільки чисті серцем можуть будувати храми. Ти ж повинен ступити чимало смиренних кроків спокути, перш ніж досягти цієї сходинки. Ти маєш виправдатися в очах людей, перед тим як тебе виправдає Бог. Цій споруді судилося стати не храмом, а благодійною установою. Скажімо, притулком для дітей із відхиленнями у розвитку.

Гоптон Стоддард не міг із цим погодитися.

— Пізніше, Еллсворте, пізніше, — стогнав він. — Дай мені час.

Він погодився подати позов на Рорка, як це запропонував Тухі, щоб покрити вартість перебудови, а вже потім вирішити, що саме слід переробити.

— Не дивуйся ні з чого, що я скажу чи напишу про це, — мовив на прощання Тухі. — Я буду змушений іноді говорити не зовсім правду. Я повинен захистити власну репутацію від ганьби, що сталася з твоєї провини, а не з моєї. Лише пам'ятай, що ти присягнув ніколи не зізнаватися, хто саме порадив тобі найняти Рорка.

Наступного дня у «Знамені» з'явилася стаття «Блюзнірство» — і детонатор спрацював. Вибух стався після повідомлення про судовий позов Стоддарда.

Ніхто не відчував бажання йти в хрестовий похід через будинок, але релігія підверглася атаці; агент зі зв'язків із громадськістю занадто добре підготував ґрунт — пружину громадської уваги накрутили, і величезна кількість людей її відпустила.

Галасливе обурення, що здійнялося навколо Рорка та його храму, здивувало всіх, окрім Еллсворта Тухі. Священики проклинали будівлю під час проповідей. Жіночі клуби ухвалювали резолюції протесту. Комітет матерів заповнив восьму сторінку газети, петицією із зойками на захист дітей. Відома акторка написала статтю про необхідність єднання всіх царин мистецтва, пояснюючи, що храм Стоддарда за своєю суттю неужитковий, і згадуючи час, коли вона грала роль Марії Магдалини у великій біблійській драмі. Жінка з вищого товариства поділилася з читачами спогадами про химерні храми, що їй випало бачити їх під час екзотичних подорожей, вихваляючи зворушливу віру дикунів і осуджуючи цинізм цивілізованої людини. «Храм Стоддарда, — писала вона, — це символ нездарності й занепаду»; на фотографії вона позувала в бриджах, спираючись стрункою ніжкою на шию вбитого лева. Професор коледжу надіслав редакторові газети листа, в якому розповідав про свій духовний світ і стверджував, що в такому місці, як храм Стоддарда, він не відчуває духовності. Кікі Голкомб написала редактору про свої погляди на життя і смерть.

Гільдія архітекторів Америки виступила з гідною заявою, осуджуючи храм Стоддарда як духовне та мистецьке шахрайство. Схожі заяви, в яких було менше гідності, а більше лайки, надійшли від рад американських будівельників, письменників і митців. Ніхто про них досі не чув, але вони називали себе радами, і це робило їхній голос значущим. Люди казали одне одному: «А ви знаєте, Рада американських будівельників назвала цей храм взірцем архітектурної мерзоти?», — казали таким тоном, що натякав на близьке знайомство з найкращими представниками світу мистецтва. Співрозмовник не хотів визнавати, що й гадки не має про таку організацію, тому відповідав: «Саме цього я від них і очікував. А ви?».

Гоптон Стоддард отримав стільки листів співчуття, що враз став почуватися щасливим. Він ніколи ще не був таким популярним. Еллсворт, думав він, казав правду; його брати пробачали йому; Еллсворт завжди має слушність.

Найкращі газети незабаром перестали обсмоктувати цю історію. Але «Знамено» й далі роздмухувало полум'я. Для «Знамена» це був дарунок долі. Ґейла Вайненда в Нью-Йорку не було, він мандрував на яхті Індійським океаном, і Алва Скаррет продовжував хрестовий похід. Його це влаштовувало. Еллсворт Тухі не мав потреби його заохочувати; Скаррет сам цього хотів.