Айн Ренд - Джерело

Батько Еллсворта керував бостонською філією національної мережі взуттєвих крамничок. Він мав скромну, пристойну зарплатню і скромний пристойний будиночок на околиці Бостона. Таємна печаль його життя крилася в тому, що він не мав власного бізнесу. Але це був спокійний, сумлінний та невибагливий чоловік, всім його амбіціям поклало край раннє одруження. Еллсвортова мати була худа невтомна жіночка, яка за дев'ять років прийняла і відкинула п'ять віросповідань. Завдяки делікатним рисам обличчя протягом декількох років свого життя — у період повного розквіту — вона була гарна, але ніколи перед тим і ніколи після того. Еллсворт був її ідолом. Його сестра Гелен, старша на п'ять років, була добросердна, непомітна дівчина, не красуня, але миловида і здорова; з нею проблем не було. Натомість Еллсворт народився немічним. Мати почала обожнювати його відразу, як лікар сказав, що немовля таке кволе, що може й не вижити; це змусило її піднятися на нову духовну височінь, усвідомлюючи ступінь власної великодушності до об'єкта, який натхнення не викликав; що синюшнішим і потворнішим було немовля Еллсворт, то пристраснішою ставала її любов до нього. Вона була майже розчарована, коли хлопчик вижив і навіть не став справжнім калікою. Вона мало цікавилася Гелен; у любові до Гелен мучеництва було годі знайти. Дівчинка так явно заслуговувала більшої любові, що здавалося справедливим їй у цьому відмовити.

Містер Тухі, з причин, яких пояснити не міг, не був в особливому захваті від сина.

Еллсворт натомість став господарем дому за мовчазною і добровільною згодою обох батьків, хоча батько ніколи так і не збагнув причини своєї участі в цій угоді.

Вечорами, під лампою у родинній вітальні, місіс Тухі починала напруженим викличним голосом, розлючено і наперед захищаючись:

— Горасе, мені потрібен велосипед. Велосипед для Еллсворта. Усі хлопчики його віку мають велосипеди, Біллі Ловетту щойно купили новий, Горасе. Горасе, мені потрібен велосипед для Еллсворта.

— Не зараз, Мері, — мляво відповідав містер Тухі. — Можливо, наступного літа… саме зараз ми не можемо собі дозволити…

Місіс Тухі сперечалася, її голос переходив у судомний вереск.

— Мамо, навіщо? — казав Еллсворт голосом м’яким, багатим і чистим, нижчим за голоси своїх батьків, одначе голоснішим, владним і, на диво, переконливим. — Є речі, більш потрібніші нам за велосипед. Навіщо ти зважаєш на Біллі Ловетта? Біллі мені не подобається. Біллі — йолоп. Він може собі це дозволити, бо його тато має власну бакалійну крамницю. Його тато випендрюється. Я не хочу велосипеда.

Кожне вимовлене ним слово було правдою, і Еллсворт таки не хотів велосипеда. Але містер Тухі якось дивно дивився на сина, запитуючи себе, що саме змусило його так сказати. Він бачив, як байдужо дивляться на нього синові очі з-під маленьких окулярів; цей погляд не був ані підсолодженим, ані ображеним, ані злим — просто байдужим. Містер Тухі відчував, що мусить бути вдячним синові за розуміння — і пекельно прагнув, щоб хлопець не згадував про той клятий чужий магазин.

Еллсворт не отримав велосипеда. Але здобувся на ввічливу увагу в домі, шанобливу турботу — ніжну і провинну від матері, неспокійну і підозрілу від батька. Містер Тухі зробив би все що завгодно, аби лише уникнути спілкування з Еллсвортом. Він водночас почувався дурнем і лютував на себе за цей страх.

— Горасе, я хочу новий костюм. Новий костюм для Еллсворта. Я побачила один у вітрині сьогодні і я…

— Мамо, у мене чотири костюми. Навіщо мені ще один? Я не хочу скидатися на того бевзя Пата Нунана, який щодня змінює одяг. Це тому, що його тато має власну морозивню. Пат зациклений на одязі, наче дівчинка. Я не хочу бути таким пестунчиком.

«Еллсворт, — іноді думала щаслива та злякана місіс Тухі, — стане святим, він геть не дбає про матеріальне; анітрішки». Це була правда. Еллсворт не дбав про матеріальне.

Він був худим, блідим хлопчиком зі слабким шлунком. І мати повинна була стежити за його дієтою, а також зважати на схильність до частих застуд. У миршавій оболонці жив гучний дивовижний голос. Еллсворт співав у хорі, де не мав конкурентів. Він був зразковим учнем: завжди знав уроки, мав найохайніші зошити, найчистіші нігті, любив недільну школу і віддавав перевагу читанню, а не гімнастиці, де не мав жодного шансу перемогти. Йому не надто давалася математика, вона йому не подобалася, зате він був відмінником з історії, англійської, каліграфії та граматики, а згодом — із психології та соціології.