Айн Ренд - Джерело

— Еллсі, ти — опариш, — якось сказала вона йому. — Ти живишся болячками.

— Отже, я ніколи не голодуватиму, — відрубав він. Незабаром вони досягли стану озброєного нейтралітету: Еллсвортові дозволили рости так, як йому заманеться.

У старших класах Еллсворт став місцевою знаменитістю — найкращим оратором. Згодом протягом багатьох років хлопців, які подавали надії, називали не здібними промовцями, а «наступними Тухі». Він перемагав у всіх конкурсах. Люди розповідали про «прекрасного хлопчика»; вони не пам'ятали жалюгідної дрібної постаті із запалими грудьми, хирлявими ніжками і в окулярах; вони пригадували його голос. Він перемагав у всіх дебатах і міг довести що завгодно. Одного разу, подолавши Біллі Ловетта і довівши, що перо сильніше за меч, він запропонував йому помінятися місцями і знову виграв.

До шістнадцяти років Тухі тяжів до кар'єри священика. Він чимало думав про релігію, говорив про Бога і духовність. Він посилено читав на цю тему — переважно книжки з історії церкви, а не про сутність віри. Під час одного зі своїх ораторських тріумфів, висвітлюючи тему «Покірні внаслідують землю», він змусив слухачів плакати.

У цей період він почав здобувати друзів. Йому подобалося говорити про віру, і він знайшов охочих послухати. Одначе з'ясував, що тямущі, сильні, здібні хлопці з його класу не відчувають не лише потреби слухати його, а й узагалі до нього байдужі. Але нещасні та посередні тягнулися до нього. Дріппі Манн почав блукати за ним по п'ятах із мовчазною відданістю пса. Біллі Віллсон, у якого померла мати, щовечора шкандибав до будинку Тухі, сідав із Еллсвортом на ґанку і слухав його, часом здригаючись, не вимовляючи ані слова, широко розплющивши очі й дивлячись сухими та благальними очима. Сухоребрий Дікс захворів на поліомієліт — він перебував у ліжку, вдивляючись у кінець вулиці й очікуючи на Еллсворта. Рудий Гезелтон провалився на іспитах і просидів чимало годин, заливаючись сльозами, з Еллсвортовою холодною та спокійною рукою на своєму плечі. Складно сказати — чи це вони всі відкрили Еллсворта, чи це Еллсворт відкрив їх. Це більше скидалося на закон природи: як природа не терпить порожнечі, так само біль і Еллсворт Тухі притягували один одного. Лунав його прекрасний гучний голос: «Страждати добре. Не нарікайте. Терпіть, схиляйтеся, приймайте його — і дякуйте Богові за ці страждання. Тому що вони роблять вас кращими за людей, які сміються та почуваються щасливими. Якщо ви цього не розумієте, не намагайтеся зрозуміти. Усе зло походить від розуму, тому що розум ставить забагато питань. Благословення у вірі, а не в розумінні. Тому, якщо ти провалив іспити, радій із цього. Це означає, що ти кращий за розумних хлопців, які думають забагато і надто поверхово».

Люди казали: як це зворушливо — те, як Еллсвортові друзі горнуться до нього. Прив’язавшись до цього хлопця, вони вже не могли без нього обходитися. Це нагадувало наркотичну залежність.

У п’ятнадцять років Еллсворт ошелешив учителя релігії дивним запитанням. Викладач роз’яснював рядок із Біблії: «Яка ж користь людині, котра здобуде весь світ, але душу свою занапастить?». Еллсворт запитав: «Отже, щоб стати по-справжньому багатою, людина повинна збирати душі?». Учитель хотів було запитати, що, дідька лисого, він має на увазі, але стримався і лише запитав, що саме він має на увазі. Еллсворт не став пояснювати.

Шістнадцятирічним Еллсворт перестав цікавитися релігією. Він відкрив для себе соціалізм. Ця зміна шокувала тітоньку Аделайн.

— По-перше, це блюзнірство і безглуздя, — сказала вона. — По-друге, це нісенітниця. Я дивуюся тобі, Еллсі. «Убогий духом» — це ще можна стерпіти, але просто «бідний» — звучить геть не респектабельно. Крім того, це не для тебе. Ти не створений для великих проблем, лише — для дрібних. Еллсі, це якесь божевілля. Це тобі не личить. Це наче зовсім не ти.

— По-перше, люба моя тітонько, — відповів він, — не називайте мене Еллсі. По-друге, ви помиляєтеся.

Зміна пішла на користь Еллсворту. Він не став агресивним фанатиком. Він став привітнішим, спокійнішим, лагіднішим. Він уважніше ставився до людей, неначе щось зняло нервову напругу в його особистості й подарувало нову впевненість. Він почав подобатися оточенню, а тітка Аделайн перестала непокоїтися. Його захоплення революційними теоріями, здавалося, не мало жодних наслідків. Він не приєднався до жодної політичної партії. Багато читав і відвідав кілька сумнівних мітингів, де не надто вдало виступив лише раз чи двічі, а переважно сидів у куточку — слухав, придивлявся, розмірковував.