Айн Ренд - Джерело

Навчався сумлінно і старанно. Він був не таким, як Джонні Стоукс, який у класі ніколи не слухав, рідко розгортав удома книжку, але знав майже все ще до того, як учитель починав пояснювати. Навчання давалося Джонні легко, як і все інше: його вправні маленькі кулачки, його здорове тіло, його приголомшлива зовнішність, його щедра життєва сила. Але Джонні діяв скандально і несподівано; Еллсворт діяв очікувано, але успішніше за будь-кого іншого. Коли вони писали твори, Джонні міг вразити клас блискучим виявом непокори. Отримавши тему «Шкільні дні — золоті часи», Джонні написав майстерний нарис про те, як він ненавидить школу і чому. Еллсворт написав поему в прозі на славу шкільних днів, і її надрукували в місцевій газеті.

Окрім того, Еллсворт ущент розбивав Джонні, коли йшлося про імена та дати; Еллсвортова пам'ять нагадувала рідкий цемент: вона затримувала все, що до неї потрапляло. Джонні був бурхливим гейзером, Еллсворт — губкою.

Діти називали його «Еллсі Тухі». Зазвичай на нього не зважали й уникали, коли це було можливо, але не відкрито; вони не могли зрозуміти його. Він міг допомогти, і на нього можна було покластися, коли хтось потребував допомоги з уроком; у нього був гострий розум, і він міг стерти на порох будь-кого, придумуючи образливі виразні прізвиська; він малював принизливі карикатури на парканах; він мав усі риси «маминого синочка», але чомусь геть не підходив під це визначення; він мав забагато самовпевненості та спокійної, бентежно-мудрої зневаги до кожного. Він нічого не боявся.

Він міг підійти до найсильніших хлопчиків посеред вулиці та заявити — не закричати, а сказати чітким голосом, що лунав на весь квартал, заявити без злості — ніхто й ніколи не бачив Еллсворта Тухі сердитим: «У Джонні Стоукса латка на дупі. Джонні Стоукс живе у винайманій квартирі. Біллі Ловетт — бовдур. Пат Нунан — пожирач риби». Джонні ніколи його не бив, не били його й інші хлопці, тому що Еллсворт носив окуляри.

Він не міг брати участі в іграх із м'ячем, і був єдиною дитиною, яка вихвалялася цим — замість того, щоб засмучуватися чи соромитися, як інші хлопці зі слабким тілом. Він вважав фізкультуру вульгарною і заявляв про це вголос; казав, що велич не в м’язах, і саме це мав на увазі.

Він не мав близьких друзів. Його вважали справедливим і непідкупним. У дитинстві з ним сталося дві пригоди, якими його мати дуже пишалася.

Одного разу заможний і популярний Біллі Ловетт улаштовував вечірку на честь дня народження в один день із Дріппі Манном, сином удови-швачки, плаксивим, вічно шмаркатим хлопчиною. Ніхто не відгукнувся на запрошення Дріппі, крім дітей, яких не запросили до Ловетта. З усіх запрошених на обидва свята Еллсворт Тухі був єдиним, хто зігнорував Біллі Ловетта і пішов на вечірку до Дріппі Манна — жалюгідне святкування, від якого він не очікував і не отримав жодного задоволення. Вороги Біллі Ловетта реготали і насміхалися з нього протягом кільком місяців — його ж зігнорували заради Дріппі Манна.

А якось Пат Нунан запропонував Еллсворту торбинку желейних цукерок за списану контрольну. Еллсворт узяв цукерки і дозволив Патові списати. За тиждень він підійшов до вчительки, поклав на її стіл неторкані желейні цукерки й зізнався у злочині, не називаючи співучасника. Усі її спроби дізнатися ім’я були марні; Еллсворт мовчав; він лише пояснив, що винний хлопчик був одним із найкращих учнів, і він не може пожертвувати оцінкою того хлопчика задля власного сумління. Покарали тільки його — залишили на дві години після уроків. Учительці довелося забути про справу і залишити оцінки такими, як вони і були. Але ця історія кинула тінь на Джонні Стоукса, Пата Нунана й усіх найкращих учнів класу, крім Еллсворта Тухі.

Коли Еллсвортові виповнилося одинадцять, померла його мати. Тітка Аделайн, незаміжня батькова сестра, переїхала до них жити і вести господарство Тухі. Тітка Аделайн була висока сильна жінка, яку, коли йшлося про її почуття здорового глузду чи вираз обличчя, можна було порівняти з конякою. Таємна гризота її життя полягала в тому, що вона нікого не надихала на кохання. Гелен негайно стала її улюбленицею. Еллсворта вона вважала виплодком пекла. Але Еллсворт ніколи не переставав поштиво ставитися до тітоньки Аделайн. Він схоплювався на ноги, щоб підняти її носову хустинку, підсунути їй крісло, коли в них збиралося товариство, надто чоловіче. Він надсилав їй чудові «валентинки», прикрашені паперовим мереживом, пуп’янками троянд і рядками любовних поем. Він співав «Мила Аделайн» на повну міць свого по-акторському поставленого голосу.